Походження та структурно-семантичний розвиток дієприслівникових форм

Abstract

The article examines the origin and structural-semantic development of adverbial participle forms in the Ukrainian language. It is highlighted that the established categories of adverbial participles, which reflect the patterns of development of the verbal system, demonstrate the action of internal linguistic laws and their continuous improvement. It is noted that historically the adverbial participles of the present and past tense originated from the short forms of active participles of the Old East Slavic language (cf.: несучи, носѧчи, несъши). In the course of linguistic evolution, these forms lost the grammatical categories of gender and declension, becoming fixed in the form of the nominative case of the feminine plural. In modern Ukrainian, they no longer enter into agreement relations with nouns but function as adverbial modifiers, expressing an additional action or the manner of its performance. It has been determined that in modern Ukrainian there are two types of adverbial participles: forms ending in -чи, whose derivational base consists exclusively of imperfective verbs; forms ending in -ши, which may be derived from both perfective and imperfective verbs. It is analyzed that the inheritance of the verbal aspect category by adverbial participles makes it possible to convey the meaning of simultaneity, temporal precedence, or succession of a secondary action in relation to the main action expressed by the predicate or by the main member of a one-member sentence correlated with it. These meanings depend on the correlation of aspectual features of the verb functioning as a predicate and the adverbial participle. It has been established that the semantic interaction of two predicative components — the verb in the function of a predicate and the adverbial participle — determines the realization of various adverbial meanings: cause, purpose, condition, concession, manner of action, etc. The conclusion is drawn that the adverbial participle is capable of conveying a broader range of meanings than the deverbal adverb proper. It has been proven that, unlike cognate deverbal adverbs, the adverbial participle, even when functioning as an adverbial modifier, often retains a predicative meaning. Therefore, in certain cases, sentences containing an adverbial participle or an adverbial participial phrase can be transformed into sentences with coordinated verbal predicates without loss of their core semantic content.

У статті розглянуто походження та структурно-семантичний розвиток дієприслівникових форм в українській мові. Висвітлено, що сформовані категорії дієприслівників, які відображають закономірності розвитку дієслівної системи, засвідчують дію внутрішніх законів мови та їх безперервне вдосконалення. Зафіксовано, що історично дієприслівникові форми теперішнього та минулого часу постали з коротких форм активних дієприкметників давньоруської мови (пор.: несучи, носѧчи, несъши). У процесі мовної еволюції ці форми втратили категорії роду та відмінювання, закріпившись у формі називного відмінка жіночого роду множини. У сучасній мові вони вже не вступають в узгоджувальні зв’язки з іменниками, а виконують функцію обставини, передаючи додаткову дію або спосіб її здійснення. Визначено, що в сучасній українській мові є два різновиди дієприслівників: 1) на чи, базою творення яких є дієслова лише недоконаного виду; 2) на ши, у яких можуть бути дієслова як доконаного, так і недоконаного виду. Проаналізовано, що успадковування дієприслівниками категорії виду дає змогу передавати значення одночасності, часової попередності або наступності другорядної дії щодо основної, вираженої присудком чи співвідносним із ним головним членом односкладного речення. Ці значення залежать від співвідношень видових ознак дієслова в ролі присудка та дієприкметника. Установлено, що семантична взаємодія двох предикативних компонентів — дієслова у функції присудка і дієприслівника — зумовлює реалізацію різних обставинних значень: причини, мети, умови, допустовості, способу дії тощо. Зроблено висновок: дієприслівник здатний передавати ширший спектр значень, ніж власне віддієслівний прислівник. Доведено, що на відміну від спільнокореневих віддієслівних прислівників, дієприслівник навіть у ролі обставини часто зберігає предикативне значення. Саме тому в окремих випадках речення з дієприслівником або дієприслівниковим зворотом можна без втрати основного семантичного змісту перетворити на речення з однорідними дієслівними присудками.