«Чи може національна філософія бути точно визначеним дослідницьким об'єктом?» Припливи й відпливи між єдиним (спільним) і множинним (розрізненим)
Abstract
Термін «національна філософія» та відповідна ідея стикаються з зовні неподоланною апорією між, з одного боку, вимогою універсальної мудрості (philosophia perennis) та, з другого, втіленістю останньої в середовищі множинних і відмінних культур.Ця апорія має відповідника «міфічного» штибу в конфлікті між єдиною, щільною, позбавленою сенсу мовою Вавилону та спокутуванням її у формі сенсу, розподіленого між численними народами й говірками (П’ятидесятниця).Цей міф протягом усієї історії знаходить своє дійсне втілення в множинності людських культур. Йдеться про історію, контрастний ритм якої задається подвійним протистоянням.По-перше, протистоянням символічного типу: в змаганні між порядком «вертикальним» (панування мов, що мають особливий авторитет) і порядком «горизонтальним», позначеним появою нових говірок, що оскаржують панівні мови (Volgare в ренесансній Італії).По-друге, протистоянням полемічного типу, що полягає в поверненні напруги між пошуком деякої «lingua universalis» (логіки) й плідністю «природних» наріч (в епіцентрі цієї напруги променіє мислення Ляйбніца).Вислідом цих протистоянь є та роль, яку для них відіграє мова в розмаїтті своїх форм. Саме це розмаїття вможливлює деяку «націоналізацію» філософії. Відтоді остання шукає й виробляє себе в лоні засадово одиничних культур (націй), у змаганні щодо пошуку водночас винахідливого, сповненого контрастів і вразливого сенсу. The word and idea of a «national philosophy» come up against a seemingly insurmountable aporia between the demand for a universal wisdom (philosophia perennis) and the need to incarnate this pursuit in the manifold and varied cultures.This aporia is mythically revealed in the conflict between the unified, solid, senseless language of Babel and its redemption in the shared understanding by different peoples and idioms (Pentecost).This myth finds its effective incarnation in the multiplicity of human cultures along human history. But this history is marked by a double conflict:- a symbolic one in the competition between a «vertical» order (the rule of languages considered to be sacred) and a «horizontal» order challenged by the outcome of new secular idioms (Volgare in Italy of Renaissance);- a polemical one in the recurrence of the tension between the building of a «lingua universalis» (a logical one) and the fertility of «natural» idioms. (at the epicenter of this tension radiates thought of Leibniz).What emerges from these oppositions is the part played by language, in the diversity of its expressions. This diversity enables the emergence of a «nationalization» of philosophy. From then on, it seeks and coins itself in the midst of fundamentally peculiar cultures (nations) competing in an inventive, contrasting and vulnerable quest for meaning. Термин «национальная философия» и соответствующая идея сталкиваются с казалось бы непреодолимой апорией между, с одной стороны, требованием универсальной мудрости (philosophia perennis) и, с другой, воплощенностью последней в среде множественных и различных культур.Неким «мифическим» соответствием для этой апории является конфликт между единым, плотным, лишенным смысла языком Вавилона и его искуплением в форме смысла, разделенного между многочисленными народами и говорами (Пятидесятница).Этот миф в течение всей истории находит свое действительное воплощение во множественности человеческих культур. Речь идет об истории, контрастный ритм которой задается двойным противостоянием:во-первых, противостоянием символического типа, которое сводится к соперничеству между порядком «вертикальным» (господство языков, обладающих особым авторитетом) и порядком «горизонтальным», сопряженным с возникновением новых говоров, оспаривающих статус господствующих языков (Volgare в ренессансной Италии);во-вторых, противостоянием полемического типа, состоящем в возобновляемой напряженности между поиском некой «lingua universalis» (логики) и плодоносностью «естественных» наречий (в эпицентре этой напряженности сияет мысль Лейбница).Следствием этих противостояний является та роль, которую в них играет язык во всем разнообразии своих форм. Именно это разнообразие делает возможной некую «национализацию» философии. С тех пор последняя ищет и вырабатывает себя в лоне фундаментально единичных культур (наций), в соревновании по поводу поисков одновременно изобретательного, исполненного контрастов и уязвимого смысла.
URI:
http://ir.lib.vntu.edu.ua//handle/123456789/24609