Символ как объект апофатической философии
Abstract
Символ порожден творчеством и есть вещь. Поэтому онтологией символа является реизм. Границы форм вещи (подход Э. Кассирера и С. Ланге) в работе не рассматриваются, т.к. понятие формы может свидетельствовать не о возможном, а только о должном существовании, которым символ не обладает ex definitione. Известно, выражение сущностного бытия (esse essentiale) вещи приводит к апофатике. Этот апофатизм берет начало в богословии. В период символизма (вторая треть XIX – начало ХХ ст.) апофатика сущности символа анализируется А. Лосевым с точки зрения феноменологии. Отмечается, что последняя работа Лосева о символе не содержит понятие апофатизма, зато в ней акцентируется «порождающая способность» символа, тогда как в действительности следует говорить о творчестве индивидуума. Выражение экзистенциального бытия (esse existentiale) символа неявно возникает у Брентано. Его тетическое суждение, прочитываемое как дескрипция, не только референциально неудачно, но терпит онтологический провал. Экзистенциальное суждение Брентано является примером апофатизма в философии, что позволяет говорить об апофатической философии. Творчество в символизме характеризуется не столько построением собственно символа, сколько конструированием орудий его созидания, и, прежде всего – т.н. символических языков. Непосредственная утрата связи с сущим в таком языке делает символ уже только знаком, что позволяет Лукасевичу приступить к творчеству ценности в виде символической оценки. Введение третьей истинностной оценки приводит к апофатизму момента настоящего времени и замене его длительностью или изменением значения упомянутой оценки.
Вызванный творчеством вещи запрет на выражение ее существования и момента настоящего времени делает символ объектом апофатической философии. Symbol is produced by creative activity and is a thing. That is why reism is the ontology of symbol. This paper does not consider the limits of the forms of a thing (the approach of E.Cassirer and S.Langer), since the concept of form could witness only actual (not possible) existence, which does not belong to symbol ex definitione. It is known that an expression of a thing’s essential being (esse essentiale) leads to apophatism. This apo-phatism roots in theology. In the period of symbolism (second third of 19th – beginning of 20th century) apophatic essence of symbol is analyzed by A. Losev from the positions of phenomenology. The last Losev’s paper on symbol does not contain the concept of apo-phatism, but it stresses the “engendering capacity” of symbol, whereas in fact one should speak about individual creativity. An expression of existential being (esse existentiale) of symbol appears implicitly in the works of Brentano. His thetic judgment, interpreted as a description, is not only referential, but also ontological failure. Existential judgment of Brentano is an example of apophatism in philosophy, so that one could speak about apo-phatic philosophy. Creative activity in symbolism is directed towards the construction of tools that generate symbol (rather than symbol itself), primarily the symbolic languages. If such a language loses its links to being, symbol becomes sign. This gives Łukasiewicz an option to approach the creation of value as a symbolic evaluation. An introduction of a third truthevaluation leads to apophatism of the current moment of time and its replacement by the duration or change of the value of the mentioned evaluation. An interdiction for expression of a thing’s being, caused by creation of thing, and a current moment of time make symbol a subject of apophatic philosophy. Символ породжується творчістю та є річчю. Тому онтологією символу є реїзм. Границі форми речі (підхід Е. Кассірера і С. Ланге) в роботі не розглядаються, оскільки поняття форми може свідчити не про можливе, а лише про необхідне існування, якого символ не посідає ex definitione. Відомо, що вираз сутнісного буття (esse essentiale) речі призводить до апофатики. Цей апофатизм започаткований богослов’ям. В період символізму (друга третина XIX – початок ХХ ст.) апофатика сутності символу аналізується А. Лосевим з огляду феноменології. Зазначено, що остання праця Лосева про символ поняття апофатизму не містить, натомість в ній акцентується «породжувальна здатність символу», тоді як насправді слід говорити про творчість індивідуума. Вираження екзистенціального буття (esse existentiale) символу неявно з'являється в Брентано. Його тетичне судження, що прочитується як дескрипція, не тільки референціально невдале, але зазнає екзистенціального провалу. Екзистенціальне судження Брентано є прикладом апофатизму у філософії, що дає змогу говорити про апофатичну філософію. Творчість в символізмі характеризується не стільки побудовою самого символу, скільки конструюванням знарядь його творення, і, передусім – т.зв. символічних мов. Безпосередня втрата зв'язку з існування в такій мові робить символ лишень знаком, що дозволяє Я. Лукасевічу приступити до створення цінності у вигляді символічної оцінки. Впровадження третьої істинісної оцінки призводить до апофатизму моменту теперішнього часу та заміни його тривалістю або переміною значення згаданої оцінки. Викликана творчістю речі заборона на вираз існування та моменту теперішнього часу робить символ об'єктом апофатичної філософії.
URI:
http://ir.lib.vntu.edu.ua//handle/123456789/24613