Кантове «Я мислю» та Фіхтеве «Я є»

Abstract

Одна з центральних проблем у філософії після Канта полягає в значенні та систематичній функції самосвідомості. Ця стаття досліджує питання стосунку Кантового поняття самосвідомості та суб’єкта мислення до Фіхтевого «Я», а також релевантні підстави для Фіхтевого погляду, що Кант у своєму вченні про «Я мислю» вже «натякав» на найвищу засаду вчення про науку, положення «Я є». Зіставлення Кантового «Я мислю» із лінією арґументу § 1 Фіхтевої «Засади всьо-го вчення про науку» засвідчує, що Фіхте йде за Кантом у теоретичному обґрунтуванні самосвідомості через функції судження йщо таким чином Фіхте дотри-мувався вже викладеної Кантом позиції, що поняття самосвідомості містить думку про безпідставного суб’єкта, який спонтанно витворює знання про своє власне існування.

Одну из центральных проблем послекантовской философии составляют значение и систематическая функция самосознания. В данной статье исследуется отношение Кантового понятия самосознания и мыслительного субъекта к Фихтевому «Я», а также – релевантные основания Фихтевой позиции, согласно которой Кант в учении о «Я мыслю» уже «намекал» на высшее основание наукоучения, т.е. на положение «Я есмь». Сопоставление Кантового «Я мыслю» с линией арґументации § 1 Фіхтевого текста «Основа общего наукоучения» свидетельствует, что Фихте следует за Кантом в теоретическом обосновании самосознания через функции суждения и что, таким образом, Фихте придерживался уже выдвинутого Кантом тезиса о том, что понятие самосознания содержит мысль о безосновности субъекта, спонтанно творящего знание о своем собственном существовании.

One of the central problems in philosophy after Kant is the meaning and systematic func-tion of self-consciousness. This essay explores the question of how Kant’s concept of self-consciousness and the thinking subject relates to Fichte’s “I”, and what the relevant grounds are possible for Fichte’s view that in his doctrine of “I think” Kant had already “pointed” at the highest principle of the Wissenschaftslehre “I am”. A comparison of Kant’s “I think” with the line of argument of § 1 of Fichte’s Wissenschaftslehre shows that Fichte follows Kant in the theoretical grounding of self-consciousness in judgmental functions, and in this way Fichte shared a position already presented by Kant that the concept of self-consciousness contains the thought of a groundless subject, spontaneously generating knowledge of its own existence.