Поняття Я у Фіхтевому розгляді субстанційності
Анотації
Стаття присвячена Фіхтевому поняттю субстанційності, наявному в «Засаді всього вчення про науку» (1794). Автор стверджує, що, згідно з Фіхте, самоприписування епістемічної активності суб’єктові досягає успіху лише тоді, коли ми готові мислити суб’єкта як субстанцію, якій дозволено приписувати всі можливі епістемічні активності. Ба більше, автор показує розвиток концепції визначуваності, яка має виняткову вагу для розуміння Фіхтевого поняття субстанційності, у Вольфа, Канта і Маймона. Статья посвящена понятию субстанциальности, присутствующему в произведении Фихте «Основа общего наукоучения» (1794). Автор утверждает, что, согласно Фихте, самоприписывание эпистемической активности субъекту возможно лишь в случае, если мы способны мыслить субъекта как субстанцию, которой может быть приписана всякая эпистемическая активность. Автор также показывает, каким образом концепция определяемости, имеющая исключительное значение для Фихтевого понятия субстанциальности, развивалась у Вольфа, Канта и Маймона. The paper deals with Fichte’s conception of substantiality formulated in «Foundations of the Science of Knowledge» (1794). The author claims that according to Fichte the self-ascription of an epistemic activity to the subject is possible only if we can think subject as the substance, to which we could ascribe all possible epistemic activities. Furthemore, the author shows the development of the concept of definability (Bestimmbarkeit), which is of the utmost importance for the understanding of Fichte’s concept of substantiality, by Wolff, Kant, and Maimon.
URI:
http://ir.lib.vntu.edu.ua//handle/123456789/24700