Animus/anima, animus/mens: накопичення неперекладності
Abstract
Проаналізовано зміни статусу animus як пізнавальної інстанції у латиномовних філософських текстах від Лукреція до Декарта. Визначено, що з плином часу цей термін ставав дедалі маргінальнішим, поступово втрачаючи визначеність і поступаючись першістю термінові mens. Відносну бідність франкомовної гносеологічної термінології Декарта у порівнянні з його ж власною латинською термінологією витлумачено як зміну фундаментальних засад філософування, що потребувала нових поняттєвих, а відтак і термінологічних форм. Проанализированы изменения статуса animus как познавательной инстанции в латинских философских текстах от Лукреция до Декарта. Установлено, что этот термин становился все более маргинальным, постепенно утрачивая определенность и уступая первенство термину mens. Относительная бедность франкоязычной гносеологической терминологии Декарта в сравнении с его собственной латинской терминологией истолкована как следствие изменения фундаментальных оснований философствования, требовавшего новых понятийных, а, следовательно, и терминологических форм. The article analyzes historical changes in the status of animus as the cognitive instance in Latin philosophical texts from Lucretius to Descartes. It states that this term was getting more and more marginal, slowly loosing distinctness and yielding to the term mens. The relative poverty of French epistemological terminology of Descartes as compared to his own Latin terminology is interpreted as the consequence of change in fundamental principles of philosophizing, which required new conceptual and, consequently, terminological forms.
URI:
http://ir.lib.vntu.edu.ua//handle/123456789/25164