Концилиаторика и эклектика: философия на пути к понятию открытой системы
Автор
Секундант, С.
Секундант, С.
Secundant, S.
Дата
2017Metadata
Показати повну інформаціюCollections
Анотації
Панівна нині історико-філософська традиція, що сягає корінням геґелівської школи, зазвичай змішувала конциліаторику й еклектику, розглядаючи еклектиків як головних опонентів систематиків (Х. Вольфа та його послідовників). Унаслідок редукції еклектики до синкретизму, Геґель і його школа надали негативний сенс модному в ХVІІ-ХVІІІ ст. термінові «еклектика», повністю заперечуючи будь-яке його прогресивне значення. На противагу цьому, автор обґрунтовує необхідність розмежувати еклектику, синкретизм і конциліаторику, а також показує справжню революційність першої, зокрема її роль у формуванні філософського поняття системи.
Автор доводить, що синкретизм, конциліаторика й еклектика є філософськими методологічними течіями, які складають альтернативу лише спробам апріорної побудови систем (Б. Кекерман, К. Тимплер, Х. Вольф). Попри спільний вихідний пункт філософування (погляди філософів), а також спільну мету (прагнення звести множинність точок зору до єдності), ці течії не мають згоди стосовно способу досягнення зазначеної мети. У статті показано, що лише синкретизм некритично приєднує одні погляди до інших. Натомість конциліаторика намагається критично оцінювати й узгоджувати ці погляди, а еклектика – відбирати з них найкраще, спираючись на досвід і міркування. Автор вважає абсолютно неприпустимим розглядати конциліаторику як різновид еклектики. Конциліаторика орієнтована не на істину, а на єдність поглядів. Її гносеологічні й методологічні засади є невизначеними. Еклектика, навпаки, базується на цілком визначених гносеологічних принципах і розгортає свою методологічну програму, орієнтовану на приріст знання. Пізнання тут постає вже як колективний, діалогічний процес, що історично розвивається, поступово наближаючись до істини. The recent historic-philosophical tradition which has its roots in the Hegelian school usually mixed conciliatorics with eclecticism and considered the last as a main opponent of systematics (Ch. Wolf and his followers). By reduction of eclecticism to syncretism, Hegel and his school gave negative sense to the term "eclecticism", which was fashionable in 17-18th cent., completely denying its progressive role in the history of philosophy. Contrary to this view the author shows the need for distinguishing eclecticism from syncretism and conciliatorics, and tries to show its crucial role in the formation of a philosophical concept of system.The author argues that syncretism, conciliatorics and eclecticism rejected not the idea of system but only attempts of aprioristic creation of systems (B. Keckerman, C. Timpler, Ch. Wolff). Despite the general starting point of philosophizing (opinion of philosophers) and a common goal (the aspiration to reduce variety of the views to unity), these currents disagree as to the way of the achieving of their goal. The author shows that only syncretism noncritically combines different views. Conciliatorics, on the contrary, tries to estimate and reconcile them, and eclecticism tries to select the best opinions on the basis of experience and reasoning. It is inadmissibly to consider a conciliatorics as a kind of eclecticism. Conciliatorics is focused not on the truth, but on the unity of views. Its epistemological and methodological principles are not firmly defined. Eclecticism, on the contrary, accurately formulated its principles and has its own methodological program which is focused on growth of knowledge. Knowledge considered here as the collective, dialogical and historically developing process of gradual approach to truth. Недавняя историко-философская традиция, уходящая своими корнями в гегелевскую школу, обычно смешивала примирение с эклектизмом и считала последнее главным противником систематики (Ч. Вольф и его последователи). Сводя эклектику к синкретизму, Гегель и его школа придавали отрицательный смысл термину «эклектика», который был модным в 17–18 вв., Полностью отрицая его прогрессивную роль в истории философии. Вопреки этой точке зрения автор показывает необходимость отличать эклектизм от синкретизма и примирения и пытается показать его решающую роль в формировании философской концепции системы.Автор утверждает, что синкретизм, примирение и эклектика отвергли не идею системы, а лишь попытки априорного создания систем (Б. Кекерман, С. Тимплер, Ч. Вольф). Несмотря на общую отправную точку философствования (мнение философов) и общую цель (стремление свести разнообразие взглядов к единству), эти течения расходятся во мнениях относительно пути достижения своей цели. Автор показывает, что только синкретизм некритически объединяет разные взгляды. Консилиаторика, напротив, пытается их оценить и примирить, а эклектика пытается отбирать лучшие мнения на основе опыта и рассуждений.Недопустимо рассматривать соборность как разновидность эклектики. Согласительная деятельность ориентирована не на правду, а на единство взглядов. Его гносеологические и методологические принципы не имеют четкого определения. Эклектизм, напротив, четко сформулировал свои принципы и имеет собственную методологическую программу, ориентированную на рост знаний. Знание рассматривается здесь как коллективный, диалогический и исторически развивающийся процесс постепенного подхода к истине.
URI:
http://ir.lib.vntu.edu.ua//handle/123456789/25564