Квайн, Ґудмен, Патнем: Гарвардська філософська школа

Abstract

У статті наведено формальні й доктринальні підстави, що обґрунтовують існування “Гарвардської філософської школи” як реального історико-філософського феномену. До складу цієї школи автор включає Віларда Ван Ормана Квайна, Нелсона Ґудмена і Хіларі Патнема. Завданням даної статті є зіставлення концептуалізму, релятивізму і анти-реалізму Квайна, Ґудмена і Пантема, на засадах (нео)прагматистських тенденцій в їхніх філософських дослідженнях.

Формальні підстави: усі ці філософи були професорами Гарвардського університету; до того ж, Квайн був викладачем Ґудмена і Патнема, а Ґудмен – Патнема.

Доктринальні резони: (1) Квайн, Ґудмен і Патнем, кожен у свій специфічний прагматистський спосіб, стояли на позиціях релятивізму, анти-реалізму, концептуалізму, а також прагнули відокремитися від «культурного релятивізму»; (2) спільними наріжними концептами й тенденціями їхніх філософських досліджень можна вважати такі: концептуальна схема, невизначеність перекладу, інтерналістські критерії, онтологічна відносність тощо; (3) очевидна аналогія між стандартами подібності Квайна, стандартами правильності Ґудмена, стандартами для концептуальних схем Патнема.

Таким чином, маємо сильні підстави розглядати Квайна, Ґудмена і Патнема як представників спільної філософської школи. Та роль, яку в їхніх доктринах відіграють ідеї Вільяма Джеймса, що теж свого часу викладав у Гарварді, принаймні гіпотетично дозволяє розширити межі цієї школи.

The article offers formal and doctrinal reasons that prove the existence of the “Harvard Philosophical School” as a real historico-philosophical phenomenon. The author includes Willard Van Orman Quine, Nelson Goodman, and Hilary Putnam in this school. The aim of this article is to compare the conceptualism, relativism and anti-realism of Quine, Goodman and Pantem, on the basis of (neo)pragmatic tendencies in their philosophical studies.

Formal reasons: all these philosophers were professors at Harvard University; in addition, Quine was a teacher of Goodman and Putnam, Goodman was a teacher of Putnam.

Doctrinal reasons: (1) Quine, Goodman, and Putnam, each in his own specific pragmatic way, stood on the positions of relativism, anti-realism, conceptualism, and tried to separate themselves from “cultural relativism”; (2) common touchstone concepts and tendencies in particular in their philosophical investigations are: conceptual scheme, indeterminacy of translation, internal criteria, ontological relativity and others; (3) the obvious analogy between Quine's standards of similarity, Goodman's standards of correctness, and standards for Putnam's conceptual schemes.

Thus, we have strong reasons to consider Quine, Goodman and Putnam as representatives of a common philosophical school. The role played in their doctrines by the ideas of William James, who also taught at Harvard, at least hypothetically allows us to expand the boundaries of this school.