Комунікативно-духовний підхід до суб’єктності особистості

Abstract

В статті досліджено питання сутності та структури суб’єктності як методологічної основи комунікативно-духовного підходу до суб’єктності особистості. Аналіз питання суб’єктності підтверджує те, що сучасні підходи до суб’єктності особистості в більшості випадків базуються на наративі «діяльність», який наряду з наративом «свідомість-Я» призвів до дегуманізації буття людини, зокрема суб’єктного буття. Результатом концептів «філософії свідомості-Я» та «філософії діяльності» стали авторитарні, монологічні, раціоналістичні, технократичні тенденції, що призвели до кризових явищ (світоглядних, моральних, екологічних), які набули драматичної гостроти в ХХ ст. Спроби сучасної науки про людину гуманізувати теорії про буття особистості, зокрема теорії суб’єктності особистості, вставляючи в «тіло діяльності» (як і в «тіло свідомості-Я») такі принципи як діалог, творчість, духовність, смисл, вчинок та ін., виявляються ілюзією та самообманом. Запропонований нами комунікативний (суб’єктно-комунікативний) підхід до розвитку особистості логічним знімає в собі питання означення та розвитку суб’єктності особистості, комунікативна формула «Я – Інший» є також формулою суб’єктності. Але, враховуючи невизначеність, з одного боку, явища та поняття комунікативності, як онтологічної та екзистенційної основи духовно-смислової сутності особистості та її суб’єктності, а з іншого, невизначеність сутності, функцій та змісту самого духовного-смислового виміру буття особистості, буде логічним означити «комунікативний підхід» до суб’єктності особистості як «комунікативно-духовний» підхід. В статті ми доводимо, що методологічною основою дослідження комунікативно-духовного підходу до суб’єктності є визначена нами структура суб’єктності особистості. Системоутворювальними компонентами суб’єктності як цілісної сутності є комунікативність, духовність та внутрішня свобода. Результати дослідження нами комунікативної та суб’єктної проблематики буття людини, засвідчують, що суб’єктність та комунікативність є двома взаємовизначальними, взаємозалежними, взаємодоповнювальними інтегральними властивостями буття людини, зокрема буття суб’єктності особистості. Як для явища та поняття комунікативності, так і для явища і поняття суб’єктності, характерною є духовно-смислова спрямованість та визначеність. Духовно-смисловий вимір суб’єктності особистості є телеологічною основою конституювання як комунікативності так і суб’єктності особистості. Ключовим питанням означення суб’єктності є питання про те, що є таке сутнісне у «Я» як суб’єкті, що визначає її як самість. Аналіз філософської, психологічної літератури засвідчує, що ключовою характеристикою, умовою та критерієм суб’єктності як самості, є – внутрішня свобода. Важливим фактором суб’єктності особистості вчені визначають, наряду з внутрішньою свободою, відповідальність. Ми розглядаємо внутрішню свободу як результат рефлексії «свобода – відповідальність». Узагальнюючи, можемо зазначити – комунікативність, духовність та внутрішня свобода є онтологічними, аксіологічними та телеологічнми системоутворювальними чинниками означення та розвитку суб’єктності особистості як на онтологічному так і на екзистенційному рівнях буття особистості. Ці три сутності (субстанції) «перебуваючи одна в одній», «визначаючи одна одну» є однією сутністю – суб’єктністю. Можемо визначити структуру суб’єктності особистості: «комунікативність – духовність – внутрішня свобода». The article examines the issue of the essence and structure of subjectivity as a methodological basis of the communicative-spiritual approach to the subjectivity of an individual. The analysis of the question of subjectivity confirms that modern approaches to the subjectivity of an individual are in most cases based on the narrative «activity», which, along with the narrative «consciousness-I», has led to the dehumanization of human existence, in particular, subject existence. The result of the concepts of «philosophy of consciousness-I» and «philosophy of activity» were authoritarian, monologic, rationalistic, technocratic tendencies that led to crisis phenomena (worldview, moral, ecological), which became dramatically acute in the 20th century. Attempts of modern human science to humanize theories about the existence of an individual, in particular theories of individual subjectivity, by inserting such principles as dialogue, creativity, spirituality, meaning, action, etc. into the «body of activity» (as well as into the «body of consciousness-I»), turn out to be illusion and self-deception. Our proposed communicative (subject-communicative) approach to personality development logically removes the issue of defining and developing the subjectivity of the individual, the communicative formula «I – Other» is also a formula of subjectivity. But, taking into account the uncertainty, on the one hand, of the phenomenon and concept of communicativeness, as the ontological and existential basis of the spiritual-semantic essence of the individual and his subjectivity, and on the other hand, the uncertainty of the essence, functions and content of the very spiritual-semantic dimension of the individual's existence, it will be logical define the «communicative approach» to the subjectivity of the individual as a «communicative-spiritual» approach. In the article, we prove that the methodological basis of the research of the communicative-spiritual approach to subjectivity is the structure of individual subjectivity defined by us. The system-forming components of subjectivity as a whole entity are communicativeness, spirituality and inner freedom. The results of our study of the communicative and subjective issues of human existence testify that subjectivity and communicativeness are two mutually determining, interdependent, mutually complementary integral properties of human existence, in particular, the existence of individual subjectivity. Both the phenomenon and the concept of communicativeness, and the phenomenon and the concept of subjectivity, are characterized by a spiritual and meaningful orientation and determination. The spiritual-semantic dimension of the subjectivity of the individual is the teleological basis of the constitution of both communicativeness and the subjectivity of the individual. A key question in defining subjectivity is the question of what is so essential about the self as a subject that defines it as a self. The analysis of philosophical and psychological literature proves that the key characteristic, condition and criterion of subjectivity as a self is internal freedom. Along with internal freedom, scientists define responsibility as an important factor of individual subjectivity. We consider inner freedom as the result of the reflection «freedom – responsibility». Summarizing, we can note that communicability, spirituality and inner freedom are ontological, axiological and teleological system-forming factors of the definition and development of the individual's subjectivity both on the ontological and existential levels of the individual's existence. These three entities (substances) «being in each other», «determining each other» are one entity – subjectivity. We can define the structure of a person's subjectivity: «communicativeness – spirituality – inner freedom».

The article examines the issue of the essence and structure of subjectivity as a methodological basis of the communicative-spiritual approach to the subjectivity of an individual. The analysis of the question of subjectivity confirms that modern approaches to the subjectivity of an individual are in most cases based on the narrative «activity», which, along with the narrative «consciousness-I», has led to the dehumanization of human existence, in particular, subject existence. The result of the concepts of «philosophy of consciousness-I» and «philosophy of activity» were authoritarian, monologic, rationalistic, technocratic tendencies that led to crisis phenomena (worldview, moral, ecological), which became dramatically acute in the 20th century. Attempts of modern human science to humanize theories about the existence of an individual, in particular theories of individual subjectivity, by inserting such principles as dialogue, creativity, spirituality, meaning, action, etc. into the «body of activity» (as well as into the «body of consciousness-I»), turn out to be illusion and self-deception. Our proposed communicative (subject-communicative) approach to personality development logically removes the issue of defining and developing the subjectivity of the individual, the communicative formula «I – Other» is also a formula of subjectivity. But, taking into account the uncertainty, on the one hand, of the phenomenon and concept of communicativeness, as the ontological and existential basis of the spiritual-semantic essence of the individual and his subjectivity, and on the other hand, the uncertainty of the essence, functions and content of the very spiritual-semantic dimension of the individual's existence, it will be logical define the «communicative approach» to the subjectivity of the individual as a «communicativespiritual» approach. In the article, we prove that the methodological basis of the research of the communicative-spiritual approach to subjectivity is the structure of individual subjectivity defined by us. The system-forming components of subjectivity as a whole entity are communicativeness, spirituality and inner freedom. The results of our study of the communicative and subjective issues of human existence testify that subjectivity and communicativeness are two mutually determining, interdependent, mutually complementary integral properties of human existence, in particular, the existence of individual subjectivity. Both the phenomenon and the concept of communicativeness, and the phenomenon and the concept of subjectivity, are characterized by a spiritual and meaningful orientation and determination. The spiritual-semantic dimension of the subjectivity of the individual is the teleological basis of the constitution of both communicativeness and the subjectivity of the individual. A key question in defining subjectivity is the question of what is so essential about the self as a subject that defines it as a self. The analysis of philosophical and psychological literature proves that the key characteristic, condition and criterion of subjectivity as a self is internal freedom. Along with internal freedom, scientists define responsibility as an important factor of individual subjectivity. We consider inner freedom as the result of the reflection «freedom – responsibility». Summarizing, we can note that communicability, spirituality and inner freedom are ontological, axiological and teleological system-forming factors of the definition and development of the individual's subjectivity both on the ontological and existential levels of the individual's existence. These three entities (substances) «being in each other», «determining each other» are one entity – subjectivity. We can define the structure of a person's subjectivity: «communicativeness – spirituality – inner freedom».