Ежен Дюпреель і Хаїм Перельман: нормативно-критичні засади «риторичного повороту» в сучасній філософії. Частина І
Abstract
Мета статті – дати критичну оцінку методологічних, епістемологічних і філософських засад «риторичного повороту» в сучасній філософії як історико-філософського явища. У першій частині реконструйовано і критично оцінено методологічні й епістемологічні засади здійсненої Еженом Дюпреелем критики головних ознак «класичної філософії»: поняття «необхідного знання» і концепції прогресу. Також проаналізовано рецепцію тез Дюпрееля в працях Хаїма Перельмана «переломного» періоду (1947–1949). Доведено, що Дюпреелева критика має «аксіологічний» характер і зводиться до переоцінки принципів класичної методології й епістемології. Критикуючи вчення про необхідне знання з позицій гуманізму, Дюпреель свідомо реабілітує методологічні й епістемологічні принципи софістики (критичний реалізм, суб'єктивізм, прагматизм, плюралізм, релятивізм, конвенціоналізм тощо), але наділяє ці, а також інші поняття класичної епістемології новим, гуманістичним змістом. Перельман у цілому підтримує тези Дюпреелевої критики, посилюючи їх соціальну та гуманістичну спрямованість. У статті доведено, що критика класичної філософії обома зазначеними мислителями є обмеженою як з точки зору об'єкта, так і з точки зору принципів. Адже вона (1) дає спрощений образ «класичної філософії», (2) базується на нерозумінні принципово концептуального й конструктивного характеру філософського знання, (3) здійснюється з позицій «соціально орієнтованого реалізму», а тому (4) не стосується епістемологічних принципів ідеалістичних і релігійних течій та (5) веде до відокремлення філософії від наукового та релігійного знання. The purpose of this article is to give a critical assessment of the methodological, epistemological and philosophical principles of the “rhetorical turn” as a historico-philosophical phenomenon in contemporary philosophy. The first part offers a reconstruction and a critical assessment of the methodological and epistemological foundations of Eugène Dupréel's critique of the key features of “classical philosophy”, namely, the concept of necessary knowledge and the concept of progress. These are supplemented by a brief analysis of Chaїm Perelman’s reception of Dupréel's theses in his works of the so-called “turning point” period (1947–1949). It is shown that Dupréel's critique is “axiological” in nature and consists in his reassessment of the principles of classical methodology and epistemology. In his critique of the doctrine of necessary knowledge from the standpoint of humanism, Dupréel wittingly vindicates the methodological and epistemological principles of sophistry (critical realism, subjectivism, pragmatism, pluralism, relativism, conventionalism, etc.), but endows these, as well as other concepts of classical epistemology, with a new, humanistic, meaning. Perelman generally supports the main points of Dupréel's criticism, strengthening their social and humanistic orientation. This article demonstrates that the criticism of classical philosophy offered by both thinkers is limited in terms of both its subject and its principles. After all, it (1) provides a simplified image of “classical philosophy”, (2) is based on a misunderstanding of the fundamentally conceptual and constructive nature of philosophical knowledge, (3) is carried out from the standpoint of “socially oriented realism”, and, therefore, (4) has no bearing on the epistemological principles of idealistic and religious movements,(5) leading to the separation of philosophy from scientific and religious knowledge.
URI:
https://ir.lib.vntu.edu.ua//handle/123456789/42544