Історіографія в історії філософії: німецький контекст і досвід

Abstract

Стаття має на меті розкрити вузлові пункти у розвитку німецької традиції історіографії філософії після 90-х рр. XVIII ст. Вихідною точкою стала так звана «суперечка про метод» історіографії, яка вибухнула в останнє десятиліття XVIII ст. не без впливу Кантової «критичної філософії». Її учасники (Райнгольд, Фюлеборн, Ґьос, Ґроман, Тенеман та інші) висували відмінні тези, але сходилися на тому, що саме Кантова філософія дозволяє створити «філософувальну історію філософії». Утворився тип історіографії, базуваний на критерії «прогресу філософії» і Кантова позиція розглядалася як масштаб для будь-якої історіографії. Згодом сформувалися інші типи історіографії, які або дотримувалися протилежного критерію «регресу» чи «декадансу», або намагалися поєднати обидва ці критерії (Геґель). У другій половині XIX ст. стає поширеною «історія проблем» як принцип дослідження і викладу історії філософії, її головними репрезентантами стали В. Віндельбанд, Н. Гартман, Г. Гаймзьот. Натомість у другій половині XX ст. домінантним типом історіографії є «історія понять», яка знаходить мовно-філософське обґрунтування у філософській герменевтиці Ґадамера. В останні десятиліття німецька традиція історіографії збагатилася проєктом «історичної філософії» К. Флаша і програмою «дослідження констеляцій» Д. Генріха. В обох цих проєктах помітне тяжіння до мікроісторії, вихід за межі текстів «класиків», відкриття досі невідомих постатей і джерел, що істотно розширюють усталену практику історіографії філософії.

The paper aims to disclosure of key points in the development of the German tradition of historiography of philosophy after the 90s of the 18th century. The starting point was the so-called «dispute about the method» of historiography, which erupted in the last decade of the 18th century not without the influence of Kant’s «critical philosophy». Its participants (Reinhold, Fülleborn, Goess, Grohmann, Tennemann, and others) put forward different theses, but they agreed that it is Kant’s philosophy that makes it possible to create a «philosophical history of philosophy». A type of historiography was formed, which was based on the criterion of «progress of philosophy» and Kant’s position was considered as a standard for any historiography. Subsequently, other types of historiography were formed, which followed either the opposite criterion of «regress» or «decadence», or tried to combine both of these criteria (Hegel). In the second half of the 19th century «history of problems» becomes widespread as a principle of research and presentation of the history of philosophy, its main representatives were W. Windelband, N. Hartmann, H. Heimsoeth. Instead, in the second half of the 20th century the dominant type of historiography is the «history of concepts», which finds linguistic and philosophical justification in Gadamer’s philosophical hermeneutics. In recent decades, the German tradition of historiography has been enriched by K. Flasсh’s project «historical philosophy» and by D. Henrich program «constellation research». In both of these projects, there is a noticeable attraction to microhistory, going beyond the «classic» texts, discovering hitherto unknown figures and sources that significantly expand the established practice of the historiography of philosophy.