Ежен Дюпреель і Хаїм Перельман: нормативно-критичні засади «риторичного повороту» в сучасній філософії. Частина ІІ
Abstract
Мета статті — висвітлити й критично оцінити методологічні, епістемологічні та філософські основи, що призвели до «риторичного повороту» в сучасній філософії, а також відповісти на питання про те, наскільки виправданими були підстави для такого «риторичного повороту». Ця відповідь ґрунтується на реконструкції критичних аргументів Ежена Дюпреля, спрямованих проти «класичної філософії», та їх рецепції у працях Хаїма Перельмана в його «переломний» період (1947–1949). У статті доведено, що їхня критика класичної філософії здійснюється з реалістичних позицій, тому вона не поширюється на гносеологічні принципи ідеалістичної філософії; їхня критика класичної теорії прогресу та ідеалу загальнозначущого знання має «аксіологічний» характер і зводиться до переоцінки всіх традиційних цінностей, у результаті чого фактично реабілітуються методологічні принципи софістики (суб'єктивізм, прагматизм, плюралізм, релятивізм, конвенціоналізм тощо). Автор стверджує, що критика філософії, яка апелює до розмовної мови і повсякденного знання, не є виправданою, оскільки ґрунтується на нерозумінні концептуально-конструктивної природи філософської мови. Хоча риторичний аналіз філософських текстів слід визнати плідним і корисним, риторика не може бути інструментом філософування, оскільки тлумачення цінностей залежить від їх розуміння, яке дає «класична філософія». The purpose of the article is, firstly, to explicate and give a critical assessment of the methodological, epistemological, and philosophical foundations that led to the “rhetorical turn” in modern philosophy, and, secondly, to answer the question of how justified the grounds for such a “rhetorical turn” are. The answer proposed is based on a reconstruction of Eugene Dupréel’s critical arguments that were directed against the “classical philosophy” and their reception in Chaim Perelman’s works during his “turning point” period (1947 – 1949). The article proves that these two scholars’ critique of classical philosophy proceeds from a realistic position, therefore it does not apply to the epistemological principles of idealistic philosophy. Their criticism of the classical theory of progress and the ideal of universally valid knowledge is “axiological” in nature and boils down to a reassessment of all traditional values. As a result of this reassessment, the methodological principles of sophistry (subjectivism, pragmatism, pluralism, relativism, conventionalism, etc.) are actually rehabilitated. The criticism of philosophy that appeals to spoken language and everyday knowledge, is not justified, since it is based on a misunderstanding of the conceptual and constructive nature of the philosophical language. Although the rhetorical analysis of philosophical texts should be recognized as fruitful and useful, rhetoric cannot be an instrument of philosophizing, since the interpretation of values depends on their understanding, which is given by “classical philosophy”.
URI:
https://ir.lib.vntu.edu.ua//handle/123456789/42628