Гуманність і самозбереження. Кант чи Гайдеґер?

Abstract

Практична філософія Канта обертається довкола понять чистого розуму, автономії, закону й обов’язковості. Але велике значення для неї мають також такі поняття, як гуманність і самопанування. Ці поняття, за Кантом, конкретизують підставу й ціль нашого етичного та політико-правового чинення. У першому кроці висвітлюється значення цих понять, виходячи із чотирьох кантівських питань (Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я смію сподіватися? Що таке людина?). У другому кроці презентується критика Мартином Гайдеґером гуманізму (і тим самим Канта), а в третьому кроці дискутуються ті наслідки, які має його розуміння мислення для права і політики: мислення Гайдеґера з його запереченням філософії, етики і науки стоїть на службі політики неповноліття.

Kant’s practical philosophy revolves around the concepts of pure reason, autonomy, law and obligation. But for them, terms such as humanity and self-mastery (Selbstherrschaft) are also of great importance. According to Kant, these terms concretize the reason and goal of our ethical and legal-political actions. In a first step, the meaning of these terms at the end of the four Kantian questions (What can I know? What should I do? What can I hope? What is man?) is explained. In a second step, Martin Heidegger’s criticism of humanism (and thus also of Kant) is presented and in a third step the consequences that his view of thinking has for law and politics are discussed: Heidegger’s thinking stands with his negation of philosophy, ethics and science in the service of a politics of immaturity.