https://ir.lib.vntu.edu.ua//handle/123456789/2142 2026-04-22T11:25:22Z 2026-04-22T11:25:22Z Чухрай, Е. Chukhray, E. https://ir.lib.vntu.edu.ua//handle/123456789/24803 2019-05-31T09:07:45Z 2015-01-01T00:00:00Z

Остаточна мета життя і сенс в житті: історико-філософські межі раціональної реконструкції Чухрай, Е.; Chukhray, E. В статті проаналізовано коректність поширення поняття «сенс в житті», опрацьовуваного Тедеусом Метсом, на вчення давніх філософів, зокрема Томи Аквінського. Чи є Метсова концепція «цілей», які роблять «людське життя» значущим, аналогом Аквінатової концепції «остаточної мети людини»? В статті здійснені опис істотних пунктів Метсової концепції «сенсу в житті» та їхнє зіставлення з Аквінатовою концепцією «остаточної мети людини». Між цими концепціями виявлено суто зовнішню подібність. Насправді ж йдеться про глибокі відмінності: (1) Тома говорить не про «сенс в житті» й навіть не про «мету життя», а про «мету людини», яка передбачає об’єктивну телеологію, несумісну з «натуралізмом» Метса; (2) «остаточна мета людини» покликана не робити життя людини «значущим» у цьому світі, а надавати людині спасіння й вічне життя. Отже, в Метса й Томи різна не лише термінологія, але й проблематика, вони розв’язують різні питання, а не дають різні відповіді на одне питання (про «сенс в житті»). Метсова екстраполяція може бути коректною, якщо розглядати її як різновид раціональної реконструкції. Проте Метс не вдається до належних застережень і невиправдано уніфікує гетерогенну проблематику. В статті показано, що більший історизм методології дозволяє уникнути некоректності при здійсненні раціональної реконструкції «сенсу в житті» на матеріалі давніх і середньовічних філософських вчень.; The article analyses whether it is correct to extrapolate the concept of "meaning in life" developed by Thaddeus Metz to the doctrines of ancient philosophers, including Thomas Aquinas. Is Metz’ concept of "purposes" that make "human life" meaningful analogous to Aquinas’ concept of "ultimate goal of man"? Significant points of Metz’ conception of "meaning in life" in our article are described and compared with Aquinas’ conception of "ultimate goal of man." As it turns out, these conceptions are only superficially similar. In fact, they are profoundly different: (1) Aquinas is talking about the "goal of man", which implies objective teleology incompatible with Metz’ "naturalism", and is not talking about "meaning in life" (and even "purpose of life"); (2) "ultimate goal of man", for Aquinas, is intended to provide salvation and eternal life for man, not to make life "significant" in this world. Thus, Metz and Thomas not only use different terminology, but also address different problems. They deal with different questions, not just give different answers to the same question (about the "meaning in life"). Metz’s extrapolation may be correct, when viewed as a kind of rational reconstruction. However, Metz does not make appropriate reservations and groundlessly unifies heterogeneous problems. The article shows that more historically oriented methodology avoids impropriety in the exercise of rational reconstruction of "meaning in life" in the field of ancient and medieval philosophies.; В статье проанализирована корректность распространения понятия «смысл в жизни», разрабатываемого Теддеусом Метсом, на учения древних философов, в частности, Фомы Аквинского. Возможно ли Метсову концепцию «целей», делающих «человеческую жизнь» значимой, считать аналогом Аквинатовой концепции «предельной цели человека»? Осуществленное в статье описание существенных пунктов концепции Метса, определяющих содержание понятия «смысл в жизни», и их сопоставление с Аквинатовой концепцией «предельной цели человека» указывают на сугубо внешнее подобие указанных концепций. На самом же деле имеют место глубокие различия: (1) Фома говорит не о «смысле в жизни» и даже не о «цели жизни», а о «цели человека», предполагающей объективную телеологию, несовместимую с «натурализмом» Метса; (2) «предельная цель человека» призвана не наделять человеческую жизнь «значимостью» в этом мире, а давать человеку спасение и вечную жизнь. Следовательно, у Метса и Фомы разнится не только терминология, но и проблематика, они решают разные вопросы, а не дают разные ответы на один вопрос (о «смысле в жизни»). Метсова экстраполяция может быть корректной, если ее рассматривать как разновидность рациональной реконструкции. Однако Метс не прибегает к надлежащим оговоркам и неоправданно унифицирует гетерогенную проблематику. В статье показано, что больший историзм методологии позволяет избежать некорректности при осуществлении рациональной реконструкции «смысла в жизни» на материале древних и средневековых философских учений.

2015-01-01T00:00:00Z Іваник, С. Ivanyk, S. https://ir.lib.vntu.edu.ua//handle/123456789/24800 2019-05-31T09:07:57Z 2015-01-01T00:00:00Z

Що таке польська філософія і що вона може дати українській філософії? Іваник, С.; Ivanyk, S. В статті розглянута дискусія 1911-го року між польськими філософами Генриком Струве і Казимежем Твардовським про стан польської філософії та план її подальшого розвитку. Результати дискусії екстрапольовано на теперішню ситуацію української філософії, а також на ті виклики, які стоять перед останньою. Зроблено висновок, що шлях, пройдений польською філософією протягом останнього століття, може слугувати сучасній українській філософії надійним орієнтиром на майбутнє. Перенесений на сучасну українську філософію рецепт успіху польської філософії полягає, по-перше, в усуненні домінації зовнішнього російського впливу через його врівноваження іншими іноземними впливами, і, по-друге, в цілеспрямованому розвитку аналітичного напряму.; The article examines discussion wich took place in 1911 between Polish philosophers Henryk Struve and Kazimierz Twardowski about the state of Polish philosophy and plans for its future development. The results of the discussion were extrapolated to the current situation of Ukrainian philosophy and its challenges. The conclusion is that the path of Polish philosophy of the last century can serve to modern Ukrainian philosophy as reliable guide to the future. Polish philosophy’s recipe of success transferred to modern Ukrainian philosophy consists in, firstly, elimination of external domination of Russian influence due to its balancing by other foreign influences, and, secondly, purposeful development of analytical direction.; В статье рассмотрена дискуссия 1911-го года между польскими философами Генриком Струве и Казимиром Твардовским о состоянии польской философии и плане ее дальнейшего развития. Результаты дискуссии были экстраполированы на нынешнюю ситуацию украинской философии, а также на те вызовы, которые стоят перед последней. Был сделан вывод, что путь, пройденный польской философией в течение последнего столетия, может служить современной украинской философии надежным ориентиром на будущее. Рецепт успеха польской философии, перенесенный на современную украинскую философию, заключается, во-первых, в устранении доминирования внешнего российского влияния при помощи его уравновешивания другими иностранными влияниями, и, во-вторых, в целенаправленном развитии аналитического направления.

2015-01-01T00:00:00Z Терлецький, В. https://ir.lib.vntu.edu.ua//handle/123456789/24799 2019-05-31T09:08:11Z 2015-01-01T00:00:00Z

Аристотелева теорія часу у світлі феноменологічної традиції Терлецький, В. Стаття присвячена відтворенню традиції, чиї представники (М. Гайдеґер, В. Брьокер, О. Фінк, К.-Г. Фолькман-Шлюк, К. Гельд і Ґ. Фігаль) щораз по-своєму інтерпретують вчення про час із «Фізики» Аристотеля у феноменологічній, відповідно, герменевтичній перспективі. Увага зосереджується на з’ясуванні співвідношення часу й руху, проблем тотожності й відмінності «тепер», часового й нечасового значення «próteron –hýsteron», зв’язку часу й душі, сенсу тези про «буття-в-часі». В цій традиції неодноразово підкреслюється необхідність «систематичної реконструкції» аргументів Стагірита й перевірки когерентності обґрунтування певних положень, що вмотивовано, з одного боку, розробленням темпоральної тематики в самій феноменології, а, з іншого, відмежуванням від суто історичного або філологічного прочитання цього класичного тексту.; The paper deals with reconstitution of tradition, whose representatives (M. Heidegger, W. Bröcker, E. Fink, K.-H. Volkmann-Schluck, K. Held, G. Figal) at any given time in their own way interpret the doctrine of time in Aristotle’s «Physics» in the phenomenological resp. hermeneutic perspective. It focuses on the relation of time and change, the problems of identity and difference of «now», temporal and timeless meaning of próteron – hýsteron, the relationship of time and soul, the sense of «being-in-time» thesis. In this tradition the need for «a systematic reconstruction» of the Stagirite’s arguments and examination of coherence of certain propositions is frequently emphasized, This is motivated, on the one hand, by the development of temporal thematic within phenomenology itself, and, on the other hand, by the dissociation from only historical or philological reading of this classical text.; Статья посвящена воспроизведению традиции, чьи представители (М. Хайдеггер, В. Брёкер, О. Финк, К.-Г. Фолькман-Шлюк, К. Гельд и Г. Фигаль) каждый по-своему интерпретируют учение о времени из «Физики» Аристотеля в феноменологической, соответственно, герменевтической перспективе. Внимание сосредотачивается на выяснении соотношения времени и движения, проблем тождественности и различия «теперь», временного и невременного значения «próteron –hýsteron», связи времени и души, смысла тезиса про «бытие-во-времени». В этой традиции многократно подчеркивается необходимость «систематической реконструкции» аргументов Стагирита и проверки когерентности обоснования определенных положений, что мотивировано, с одной стороны, разработкой темпоральной тематики в самой феноменологии, а, с другой, отмежеванием от чисто исторического или филологического прочтения этого классического текста.

2015-01-01T00:00:00Z Лактіонова, А. https://ir.lib.vntu.edu.ua//handle/123456789/24798 2019-05-31T09:08:23Z 2015-01-01T00:00:00Z

«Cogito ergo sum» і філософія дії Лактіонова, А. В cтатті обґрунтовуються нові перспективи історико-філософських досліджень, які відкриває проблематика аналітичної філософії. Йдеться (1) про створення відсутньої нині узагальненої історії аналітичних тлумачень Декартового принципу сogito ergo sum і (2) про аналіз картезіанства через призму сучасної філософії дії, з особливою увагою до перформаційності зазначеного вище принципу. Важливість таких досліджень з необхідністю виходитиме за межі «чистої» історії філософії, сприяючи також переглядові традиційних підходів до проблеми обґрунтування знання (фундаменталізм, когерентизм, реліабілізм), які залишаються проблемними. Увага до перформаційного характеру тези cogito ergo sum є ключем до підставного перетлумачення проблеми обґрунтування знання, оскільки вона уможливлює обґрунтування як самообґрунтованість у термінах здійсненності. Неминуча здійсненність, характерна для очевидно перформаційного знання (прикладом якого є сogito ergo sum, вельми вдалий претендент на роль надійного фундаменту), дозволяє стверджувати, що в перспективі філософії дії фундаменталістська стратегія обґрунтування знання отримує виграшну інтерпретацію порівняно з традиційним теоретико-пізнавальним підходом.; Analytical philosophy opens new perspectives of studies in the history of philosophy. There are (1) generalized history of analytical interpretations of Cartesian principle cogito ergo sum and (2) analysis of Cartesianism through the prism of contemporary philosophy of action, with special attention to performativity of the mentioned principle. The importance of such research necessarily goes beyond "pure" history of philosophy: it also contributes to revision of traditional approaches to justification of knowledge (foundationalism, coherentism, reliabilism), which still remain problematic. Attention to performativism of cogito ergo sum thesis is the key to new convenient interpretation of knowledge justification problem, because it allows for justification as self-justification in terms of accomplishment. Inevitable accomplishment, peculiar to evidfently performative knowledge (example of which is cogito ergo sum, a very good contender for the role of a sure foundation), suggests that fundamentalist strategy of knowledge justification, in the perspective of philosophy of action, amounts to a preferable interpretation compared to traditional epistemological approach.; В статье обосновываются новые перспективы историко-философских исследований, открываемых проблематикой аналитической философии. Речь идет (1) о создании отсутствующей ныне обобщенной истории аналитических толкований Декартова принципа сogito ergo sum и (2) об анализе картезианства через призму современной философии действия, предполагающем особое внимание к перформативности указанного выше принципа. Важность таких исследований должна с необходимостью выйти за рамки «чистой» истории философии, способствуя также пересмотру традиционных подходов к проблеме обоснования знания (фундаментализм, когерентизм, релиабилизм), остающихся проблемными. Внимание к перформативному характеру тезиса cogito ergo sum является ключом к резонной реинтерпретации проблемы обоснования знания, поскольку этот тезис создает возможность для обоснования как самообоснованности в терминах осуществления. Неизбежное осуществление, характерное для очевидно перформативного знания (примером которого является сogito ergo sum, весьма удачный претендент на роль надежного фундамента), позволяет утверждать, что в перспективе философии действия фундаменталистская стратегия обобснования знания получает выигрышную интерпретацию в сравнении с традиционным теоретико-познавательным подходом.

2015-01-01T00:00:00Z