Три поняття буддійської філософії: «мислення», «розум», «свідомість» (до проблеми перекладу)

Abstract

Статтю присвячено філософському аналізу трьох головних понять буддійської філософії свідомості та проблемі їх перекладу українською мовою. Особливістю підходу, задіяного у цій роботі, є наголос на необхідності порівняння термінів різних мовних традицій (палійської, санскритської, китайської та ін.) для адекватного їх перекладу сучасними мовами.

На прикладі аналізу уривку (II.34) з «Абгідгармакоші» Васубандгу у різних перекладах, вказано на необхідність перекладати не окремо взяті терміни, а цілісну систему термінології буддизму, аби уникнути несумісності одних перекладних термінів з іншими.

Дослідження здійснено із застосуванням авторського підходу до буддійської «філософії порожнечі». Автор тлумачить її в широкому сенсі як сполучення трьох складових: «порожнечі речей», «порожнечі понять», «порожнечі свідомості». У статті показано, що всі три терміни, в основному своєму значенні, відсилають до «мислення-розуму-свідомості» як субстанції, онтологічним субстратом якої є «порожнеча»-акаша. Водночас кожен з цих термінів має низку своїх власних значень та відтінків, які або не перетинаються, або навіть є антонімічними за смислом.The paper analyses the three main concepts of Buddhist philosophy of consciousness and considers the problem of their translation into Ukrainian. The author shows that it is necessary to compare the terms related to different Buddhist traditions’ (Pali, Sanskrit, Chinese and al.) in order to adequately translate them into modern languages. The analysis of a passage (II.34) from Vasubandhu’s Abhidharmakośa in various translations points out the necessity to translate a whole system of Buddhist terminology, but not the separate terms taken individually, in order to avoid the incompatibility of translated terms with each other.

The study uses the author’s original approach to the Buddhist «philosophy of emptiness». The Author interprets it in a wider sense as a union of three constituents: «emptiness of things», «emptiness of concepts» and «emptiness of consciousness». The paper demonstrates that all three terms, in their primary meaning, refer to the «thought-mind-consciousness» as substance, whose ontological substratum is «emptiness»-ākāśa. At the same time every one of these terms has a range of its own meanings and nuances which either do not overlap or even are antonymous by sense.