«Cogito ergo sum» і філософія дії

Abstract

В cтатті обґрунтовуються нові перспективи історико-філософських досліджень, які відкриває проблематика аналітичної філософії. Йдеться (1) про створення відсутньої нині узагальненої історії аналітичних тлумачень Декартового принципу сogito ergo sum і (2) про аналіз картезіанства через призму сучасної філософії дії, з особливою увагою до перформаційності зазначеного вище принципу. Важливість таких досліджень з необхідністю виходитиме за межі «чистої» історії філософії, сприяючи також переглядові традиційних підходів до проблеми обґрунтування знання (фундаменталізм, когерентизм, реліабілізм), які залишаються проблемними.

Увага до перформаційного характеру тези cogito ergo sum є ключем до підставного перетлумачення проблеми обґрунтування знання, оскільки вона уможливлює обґрунтування як самообґрунтованість у термінах здійсненності. Неминуча здійсненність, характерна для очевидно перформаційного знання (прикладом якого є сogito ergo sum, вельми вдалий претендент на роль надійного фундаменту), дозволяє стверджувати, що в перспективі філософії дії фундаменталістська стратегія обґрунтування знання отримує виграшну інтерпретацію порівняно з традиційним теоретико-пізнавальним підходом.Analytical philosophy opens new perspectives of studies in the history of philosophy. There are (1) generalized history of analytical interpretations of Cartesian principle cogito ergo sum and (2) analysis of Cartesianism through the prism of contemporary philosophy of action, with special attention to performativity of the mentioned principle. The importance of such research necessarily goes beyond "pure" history of philosophy: it also contributes to revision of traditional approaches to justification of knowledge (foundationalism, coherentism, reliabilism), which still remain problematic.

Attention to performativism of cogito ergo sum thesis is the key to new convenient interpretation of knowledge justification problem, because it allows for justification as self-justification in terms of accomplishment. Inevitable accomplishment, peculiar to evidfently performative knowledge (example of which is cogito ergo sum, a very good contender for the role of a sure foundation), suggests that fundamentalist strategy of knowledge justification, in the perspective of philosophy of action, amounts to a preferable interpretation compared to traditional epistemological approach.В статье обосновываются новые перспективы историко-философских исследований, открываемых проблематикой аналитической философии. Речь идет (1) о создании отсутствующей ныне обобщенной истории аналитических толкований Декартова принципа сogito ergo sum и (2) об анализе картезианства через призму современной философии действия, предполагающем особое внимание к перформативности указанного выше принципа. Важность таких исследований должна с необходимостью выйти за рамки «чистой» истории философии, способствуя также пересмотру традиционных подходов к проблеме обоснования знания (фундаментализм, когерентизм, релиабилизм), остающихся проблемными.

Внимание к перформативному характеру тезиса cogito ergo sum является ключом к резонной реинтерпретации проблемы обоснования знания, поскольку этот тезис создает возможность для обоснования как самообоснованности в терминах осуществления. Неизбежное осуществление, характерное для очевидно перформативного знания (примером которого является сogito ergo sum, весьма удачный претендент на роль надежного фундамента), позволяет утверждать, что в перспективе философии действия фундаменталистская стратегия обобснования знания получает выигрышную интерпретацию в сравнении с традиционным теоретико-познавательным подходом.