Скам’янілості французького спіритуалізму. Кантен Меясу – новий шлях в історії філософії?

Abstract

Alain Badiou, in his “canonical” foreword to Quentin Meillassoux’s major work After Finitude: An Essay on the Necessity of Contingency (Après la finitude: Essai sur la nécessité de la contingence, 2006), claims that Meillassoux has opened up a new path in the history of philosophy. In my opinion, this claim is highly exaggerated. I argue that main ideas of Meillassoux's speculative materialism – such as epistemological optimism, the reactivation of discourse on the absolute, radical anti-Platonism, critique of the principle of sufficient reason, and the contingency of being – had already been clearly articulated long before him by representatives of French spiritualism, a highly influential but now almost forgotten philosophical current in 19th-century France.

Ален Бадью у своїй «канонічній» передмові до головної праці Кантена Меясу «Після скінченності. Есе про необхідність контингентності» зазначив, що Меясу відкриває новий шлях в історії філософії. На мою думку, ця теза явно перебільшена. Я доводжу, що такі головні ідеї спекулятивного матеріалізму Меясу, як, наприклад, епістемологіч­ний оптимізм, відживлення дискурсу про абсолютне, радикальний антиплатонізм, кри­тика принципу достатньої підстави, контингентність буття тощо були експліцитно сформульовані задовго до нього представниками французького спіритуалізму – вель­ми впливової у ХІХ столітті у Франції, але сьогодні майже забутої, філософської течії.