Nietzsche and the Methodological Fictions: from Logical Unity to Methodological Pluralism

Abstract

The paper offers a systematic interpretation of Friedrich Nietzsche’s reflections on language and logic by arguing that they function as methodological fictions grounded in a psychophysiological account of cognition. It first shows that Nietzsche’s early claim that language is fundamentally rhetorical, while still shaped by Kantian assumptions, generates a tension between the metaphorical character of concepts and the logical requirement of unity. The paper then argues that Nietzsche resolves this tension by rejecting the unity of consciousness and reconceiving the human being as a multiplicity of drives. this shift, it follows that logical principles such as identity and non-contradiction are not conditions of truth, but simplifying functions rooted in the organism’s need to stabilize experience. On this basis, language is reinterpreted as a semiotic and symptomatic process rather than a representational system. The paper concludes that Nietzsche's later philosophy adopts a pluralist methodology: insofar as cognition expresses a plurality of drives, the philosopher's own writing manifests itself in multiple forms and styles.У статті запропоновано систематичну інтерпретацію міркувань Фридриха Ніцше про мову й логіку. Стверджується, що останні функціонують як методологічні фікції, ґрунтовані на психофізіологічному поясненні пізнання. Спочатку показано, що раннє твердження Ніцше про мову як фундаментально риторичну, хоч і сформовану кантівськими засновками, породжує напругу між метафоричним характером понять і логічною вимогою єдності. Далі стверджується, що Ніцше усуває цю напругу, відкидаючи єдність свідомості та переосмислюючи людську істоту як множину потягів. З цього зсуву випливає, що логічні принципи, такі як тотожність і несуперечність, є не умовами істини, а спрощувальними функціями, закоріненими в потребі організму стабілізувати досвід. На цій основі мова переосмислюється як семіотичний і симптоматичний процес, а не як репрезентативна система. У статті висновується, що пізня філософія Ніцше приймає плюралістичну методологію. Позаяк пізнання виражає множинність потягів, власне письмо філософа виявляється в численних формах і стилях.