Аристотелева теорія часу у світлі феноменологічної традиції

Abstract

Стаття присвячена відтворенню традиції, чиї представники (М. Гайдеґер, В. Брьокер, О. Фінк, К.-Г. Фолькман-Шлюк, К. Гельд і Ґ. Фігаль) щораз по-своєму інтерпретують вчення про час із «Фізики» Аристотеля у феноменологічній, відповідно, герменевтичній перспективі. Увага зосереджується на з’ясуванні співвідношення часу й руху, проблем тотожності й відмінності «тепер», часового й нечасового значення «próteron –hýsteron», зв’язку часу й душі, сенсу тези про «буття-в-часі». В цій традиції неодноразово підкреслюється необхідність «систематичної реконструкції» аргументів Стагірита й перевірки когерентності обґрунтування певних положень, що вмотивовано, з одного боку, розробленням темпоральної тематики в самій феноменології, а, з іншого, відмежуванням від суто історичного або філологічного прочитання цього класичного тексту.

The paper deals with reconstitution of tradition, whose representatives (M. Heidegger, W. Bröcker, E. Fink, K.-H. Volkmann-Schluck, K. Held, G. Figal) at any given time in their own way interpret the doctrine of time in Aristotle’s «Physics» in the phenomenological resp. hermeneutic perspective. It focuses on the relation of time and change, the problems of identity and difference of «now», temporal and timeless meaning of próteron – hýsteron, the relationship of time and soul, the sense of «being-in-time» thesis. In this tradition the need for «a systematic reconstruction» of the Stagirite’s arguments and examination of coherence of certain propositions is frequently emphasized, This is motivated, on the one hand, by the development of temporal thematic within phenomenology itself, and, on the other hand, by the dissociation from only historical or philological reading of this classical text.

Статья посвящена воспроизведению традиции, чьи представители (М. Хайдеггер, В. Брёкер, О. Финк, К.-Г. Фолькман-Шлюк, К. Гельд и Г. Фигаль) каждый по-своему интерпретируют учение о времени из «Физики» Аристотеля в феноменологической, соответственно, герменевтической перспективе. Внимание сосредотачивается на выяснении соотношения времени и движения, проблем тождественности и различия «теперь», временного и невременного значения «próteron –hýsteron», связи времени и души, смысла тезиса про «бытие-во-времени». В этой традиции многократно подчеркивается необходимость «систематической реконструкции» аргументов Стагирита и проверки когерентности обоснования определенных положений, что мотивировано, с одной стороны, разработкой темпоральной тематики в самой феноменологии, а, с другой, отмежеванием от чисто исторического или филологического прочтения этого классического текста.