Проблема співвідношення віри та знання в картезіанській метафізиці

Abstract

До числа чинників кризового стану сучасного суспільства належить експансія сцієнтизму і техноморфізму як форм прояву радикального антропоцентризму. Наслідком її є редукція Бога до ролі механічного чинника, «causa efficiens», котрий має лише виконувати відведену йому роль. Необхідною умовою конструктивного подолання кризового стану є повернення до первісного розуміння метафізики як онто-теології, обмеження сфери дії об’єктивістських настанов. Декартова метафізика містить елементи онто-теології, причому як істотні, і її інтерпретація як інструмента обґрунтування гносеології неприйнятна.К числу факторов кризисного состояния современного общества принадлежит экспансия сциентизма и техноморфизма как форм проявления радикального антропоцентризма. Следствие ее – редукция Бога к роли механического фактора, «causa efficiens», который должен лишь исполнять предписанную ему роль. Необходимым основанием преодоления кризисного состояния является возвращение к первичному пониманию метафизики как онто-теологии и ограничение сферы действия объективистских установок. Декартова метафизика содержит элементы онто-теологии, причем – в качестве существенных. В связи с этим недопустима ее интерпретация как простого инструмента обоснования гносеологии.The expansion of the scientism and the technomorfism as forms of the radical anthropocentrism manifestation belongs to the number of crisis state factors of modern society. Its consequence is a reduction of the God to the role of the mechanical factor, “causa efficiens”, who have to execute only his separate role. Necessary condition of constructive overcome of the crisis state is return to the primitive comprehension of the metaphysics as an onto-theology, to restriction the incidence of the objective directives. The Dekart’s metaphysics contains the elements of the onto-theology, moreover as essential, and its interpretation as a gnoceology substantiation instrument is unacceptable.