К вопросу о национальной философии: античный ракурс
Abstract
Идея национальной философии нередко распространяется на античные доктрины и проблематику. Это некорректно, но возможно в силу существования ряда клише в современном понимании философии, таких как: сведение философии к жизненному опыту и отождествление ее с публицистикой и идеологией. В статье приводится ряд опровергающих эти точки зрения аргументов, с привлечением текстов ранних ионийцев, Аристотеля, Исократа, Горгия. Показано, что философия понималась в античности как практика критической аргументированной дискуссии, которая подразумевала приверженность определенной школьной или проблемной традиции, а также сознательную гражданскую позицию философа. Именно в классической Греции сложилось представление о философии как о той области, которая подразумевает сочетание трех условий: добропорядочность гражданина → убедительность ритора → обладание наилучшим знанием философа (т.е. истиной), которое сопровождало философию на протяжении 25 столетий. На этом основании любая дискуссия о национальной философии (русской, ненецкой, банту и проч.) будет корректной только в том случае, если учтено выполнение указанных условий для любого дискурса если он соответствует обозначенным специфическим дисциплинарным особенностям. Ідею національної філософії нерідко поширюють на античні вчення й проблематику. Цей крок не є коректним, проте він можливий, з огляду на існування низки кліше в сучасному розумінні філософії, а саме: зведення філософії до життєвого досвіду та ототожнення філософії й публіцистики. В статті наводиться низка аргументів, що спростовують ці кліше, спираючись на тексти ранніх іонийців, Аристотеля, Ісократа, Горгія. Показано, що філософія в античності розумілася як практика аргументованої дискусії, що передбачала прихильність до певної шкільної чи проблемної позиції, а також свідому громадянську позицію філософа. Саме в класичній Греції склалося уявлення про філософію як про ту царину, що передбачає поєднання трьох умов: порядність громадянина → переконливість ритора → володіння найкращим знанням, гідним філософа (тобто істиною); це поєднання супроводжувало філософію протягом двадцяти п’яти століть. Відтак будьяка дискусія про національну філософію (російську, ненецьку, банту й інш.) буде корректною лише в тому випадку, коли щодо будь-якого дискурсу враховується дотримання зазначених умов і цей дискурс відповідає зазначеним вище специфічним дисциплінарним особливостям. The idea of national philosophy is often expanded to ancient doctrines and problems. This is inappropriate but possible due to a number of clichés in contemporary understanding of philosophy, such as the reduction of philosophy to life experience and identification of philosophy with journalism and ideology. The author presents several arguments against these positions basing on various texts of early Ionian thinkers, Aristotle, Isocrates, Gorgias. Philosophy in Ancient Greece was understood as a critical practice of reasonable debates that implied a commitment to specific school or position and conscientious civil position of the philosopher. It was classic Greece where this understanding of philosophy formed as a combination of three conditions: citizen’s virtue → rhetorician’s persuasiveness → philosopher’s best knowledge (i.e., truth), that accompanied philosophy for the last 25 centuries. On that ground any discussion of national philosophy (Russian, Nenets, Bantu etc.) will be correct only if all of these conditions would be realized in any discourse, and this discourse would correspond to specific disciplinary features mentioned above.
URI:
http://ir.lib.vntu.edu.ua//handle/123456789/24617