Гайдеґерове «довільне» прочитання Канта: подолання неокантіанства і темпоралізація трансцендентального схематизму

Abstract

У статті досліджується вплив Кантової теоретичної філософії на формування феноменологічної інтерпретації темпоральної проблематики в мисленні Гайдеґера, причому як у сенсі позитивного сприйняття останнім Кантових підходів (схематизм чистих розсудкових понять, трансцендентальна спроможність виображення як первинна часовість і як сутність людини), так і в сенсі негативного відштовхування (висування онтологічної альтернативи Кантовому гносеологізму, критика спроби останнього замінити темпоральну у своїй основі трансцендентальну спроможність виображення позачасовим розсудком). Наголошено на специфічності й навіть «довільності» Гайдеґерової інтерпретації Кантового теоретичного філософування, яка, вписуючись у стратегію деструкції західної метафізики, суттєво відрізняється, зокрема, від неокантіанських тлумачень: головна риса полягає при цьому в акцентуванні обмеженості не стільки пізнавальної спроможності, скільки людської екзистенції як такої. Нарешті, демонструється Гайдеґерова спроба за допомогою інспірованого Кантом схематизму екстатично-горизонтальної часовості показати структурування сенсу буття.

The paper examines the influence of Kant's theoretical philosophy on formation of phenomenological interpretation of temporal issues in Heidegger's thinking, both in terms of his positive perception of Kant's recent approaches (schematism of pure conceptions of understanding, transcendental faculty of imagination as a primary temporariness and as the essence of human being), as well as in terms of negative repulsion (proposition of ontological alternatives to Kant's Gnoseologism, criticism of his attempt to replace basically temporal transcendental faculty of imagination with atemporal understanding). The paper emphasizes specificity and even "arbitrariness" of Heidegger's interpretation of Kantian theoretical philosophizing. This interpretation fits into the strategy of destruction of Western metaphysics, but significantly differs the Neo-Kantianism interpretations in focusing not so much on limited cognitive capacity, but rather on the limitations of human existence as such. Finally, it is shown that Heidegger attempted to demonstrate the structuring of the sense of being via schematism of ecstatic-horizontal temporariness inspired by Kant's influence.

В статье исследуется влияние теоретической философии Канта на формирование феноменологической интерпретации темпоральной проблематики в мышлении Хайдеггера, причем как в смысле положительного восприятия последним кантовских подходов (схематизм чистых рассудочных понятий, трансцендентальная способность воображения как первоначальная временность и как сущность человека), так одновременно и в смысле негативного отталкивания (выдвижение онтологической альтернативы к кантовскому гносеологизму, критика попытки последнего заменить темпоральную в своей основе трансцендентальную способность воображения вневременным рассудком). Подчеркнута специфичность и даже «произвольность» хайдеггеровской интерпретации Кантового теоретического философствования, которая, вписываясь в стратегию деструкции западной метафизики, существенно отличается, в частности, от неокантианских толкований: при этом главная черта состоит в акцентировании ограниченности не столько познавательной способности, сколько человеческой экзистенции как таковой. Наконец, демонстрируется Хайдеггерова попытка показать с помощью инспирированного Кантом схематизма экстатично-горизонтальной временности структурирование смысла бытия.