A priori ut cognitio pura. До передісторії одного вжитку поняття

Abstract

Стаття присвячена дослідженню історичного контексту поняття «чисте пізнання a priori», яке виявляється засадничим поняттям Кантової «Критики чистого розуму». Автор показує, що формулювання цього поняття в значній мірі було зумовлено розумінням і вжитком терміну a priori, що панували у філософії XVIII ст. (Вольф, Баумгартен, Ламберт, Г’юм, Лейбніц) і залишалися по суті неоднозначними. З історичного погляду Кантове визначення цього поняття можна розглядати як спробу надати однозначності терміну a priori.

The paper explores the historical context of the «pure cognition a priori» concept which is basic concept of Kant’s «Critique of Pure Reason». Author shows that formulation of this concept was mainly due to the understanding and use of the term a priori, which prevailed in philosophy of XVIII century (Wolff, Baumgarten, Lambert, Hume, Leibniz) and remained essentially ambiguous. From the historical point of view Kant’s definition of this concept can be seen as an attempt to give the uniqueness of the term a priori.

Статья посвящена исследованию исторического контекста понятия «чистое познание a priori», которое оказывается основным понятием Кантовской «Критики чистого разума». Автор показывает, что формулировка данного понятия в значительной степени была обусловлена пониманием и употреблением термина a priori, которые господствовали в философии XVIII ст. (Вольф, Баумгартен, Ламберт, Юм, Лейбниц) и оставались по сути неоднозначными. С исторической точки зрения Кантовское определение данного понятия можно рассматривать в качестве попытки придать однозначность термину a priori.