Ingenium і дедуктивний метод Декарта

Abstract

Головним пунктом критики картезіанства для Віко є поняття методу, інтерпретованого як суто дискурсивна процедура, якій бракує спонтанності та творчої сили, необхідних для відкриття нових істин. Ці якості для нього уособлює латинський термін ingenium, калька якого міститься у італійській (ingegno) і відсутня у французькій мовах. Запропонована Віко критика картезіанства не враховує засадового білінгвізму цієї філософії і широкого ужитку терміна ingenium у корпусі латиномовних творів Декарта. Аналіз останніх доводить, що раннє Декартове поняття intuitus mentis, а також концепція природного світла рації, у решті решт спираються саме на ingenium, а не на дискурсивні методичні процедури. Людська душа, за Декартом, виявляє свій зміст у кількох іпостасях, і кожному такому способові виявлення відповідає специфічна термінологія. Душа як mens – не те саме, що душа як ingenium. Але навіть ранньому Декартовому вченню про душу був властивий своєрідний номіналізм, проголошення реального існування лише індивідуальної душі як цілого. Ось чому пізніше, в констатації ego cogito, Декарт фіксуватиме саме індивідуальну субстанцію, а не мислення взагалі. Пара термінів ingenium/mens є неперекладанною вже у французьких текстах самого Декарта (обидва зливаються у єдиному відповідникові esprit), проте на¬явні українські переклади не враховують ані цієї неперекладанності, ані очевидних референцій Декартового esprit до щораз різних латинських відповідників. Також проаналізовано частоту вживання термінів ingenium і mens в ранніх і пізніх латиномовних творах Декарта; доведено, що зростання значущості мета¬фізичної проблематики поступово перетворило mens на головний предмет Декартового дослідження і деактуалізувало проблематику ingenium’у.

Главным пунктом критики картезианства для Вико является понятие метода, интерпретированного как сугубо дискурсивная процедура, лишенная спонтанности и творческой силы, необходимых для открытия новых истин. Эти качества воплощены для него в латинськом термине ingenium, калька которого присутствует в итальянском (ingegno) и отсутствует во французском. Предложенная Вико критика картезианства не учитывает фундаменталь¬ного билингвизма этой философии и широкого употребления термина ingenium в корпусе латиноязычных сочинений Декарта. Анализ последних доказывает, что раннее Декартово понятие intuitus mentis, а также концепция естественного света разума, в конечном счете, основаны именно на ingenium’е, а не на дис¬курсивных методических процедурах. Человеческая душа, по Декарту, выявляет свое содержание в нескольких ипостасях, и каждому такому способу выявления соответствует специфическая терминология. Душа как mens – не то же самое, что душа как ingenium. Но даже раннему Декартову учению о душе был свойственен своеобразный номинализм, провозглашение реального существования лишь индивидуальной души как целого. Вот почему позднее, в констатации ego cogito, Декарт зафиксирует именно инди¬видуальную субстанцию, а не мышление вообще. Пара терминов ingenium/mens непереводима уже во французских текстах самого Декарта (оба сливаются во французском esprit), однако распростра¬ненные ныне украинские их переводы не учитывают ни этой непереводимости, ни очевидных референций Декартового esprit ко всякий раз иным латинским соответствиям. Также проанализирована частота употребления терминов ingenium и mens в ранних и поздних латиноязычных произведениях Декарта; доказано, что возрастание значимости метафизической проблематики постепенно превратило mens в главный предмет Декартова исследования и деактуализировало проблематику ingenium’а.

The main point for criticizing the Cartesians for Vico is the notion of method, interpreted as exceptionally discursive procedure, devoid of spontaneity and creative force which are necessary for discovering new truths. These qualities are embodied for Vico in the Latin term ingenium, loan translation of which is found in Italian (ingegno) and is absent in French. The criticism of Cartesianisn suggested by Vico does not consider the fundamental bilingualism of this philosophy and wide use of the term ingenium in the corps of Descartes’ Latin works. The analysis of the latter proves that the early Descartes’ notion intuitus mentis, as well as the concept of natural light of mind are, in the end, based exactly on ingenium, but not on the discursive methodical procedures. Human soul, following Descartes, reveals its content in several hypostastes and each method of revelation corresponds to specific terminology. Soul as mens is not the same as soul as ingenium. But even the early Descartes’ study of soul is marked by peculiar nominalism, proclamation of the real existence of individual soul as a separate entity. Therefore later, stating his ego cogito, Descartes states exactly the individual substance, not thinking in general. The terminological couple ingenium/mens is not translatable already in the French texts of Descartes himself (both merge in the French esprit), however their Ukrainian translations do not consider neither this untranslatability nor obvious references of Descartes’ esprit to other Latin compliances which differ each time. The article also analyses frequency in usage of the terms ingenium and mens in early and late Descartes’ Latin works; it has been proved that the augmentation of the meaning of metaphysical problems gradually turned mens into the main subject of Descartes’ research and deactualised the problem of ingenium.