Вавилонская башня как пример реизма

Abstract

Построение башни в Вавилоне трактуется как проявление творчества, сравнимого по своему замыслу с творчеством Бога. Высказывается предположение, что результатом такого творчества оказалось разделение некогда единого языка, способное служить непрямым подтверждением креационистской концепции творения через слово. С точки зрения исторической грамматики прослежена эволюция обозначающих выражений вплоть до дескрипции. Автор, в отличие от Рассела, утверждает, что в случае воображаемых предметов имеет место не смысловой, а онтологический провал дескрипции. К такому же результату приводит конструирование искусственных языков, способных создавать виртуальные предметы. Тем самым лингвистическое творчество, заменившее творчество эстетическое, не только подтверждает наличие защитного механизма языка, препятствующего созданию предметов, но и усиливает его. Это подтверждается уменьшением числа естественных языков. Главный тезис состоит в том, что смена эстетического творчества лингвистическим знаменует новый этап, который следует, применительно к истории философии, назвать апофатической философией; главный ее предмет – изучение внутренних механизмов защитны языка от создания вещей (реизма).

Побудова вежі у Вавилоні постає проявом творчості, що, на рівні задуму, є цілком порівнянною з творчістю Бога. Можна припустити, що результатом такої творчості виявився розподіл колись єдиної мови, що може слугувати підтвердженням креаціаністської концепції створення через слово. З позицій історичної граматики простежено еволюцію означувальних висловлювань аж до дескрипції. На відміну від Расела, стверджується, що у випадку з виображеними предметами дескрипція зазнає не сенсового, а онтологічного краху. До того ж результату призводить і конструювання штучних мов, спроможних створювати віртуальні предмети. Тож лінгвістична творчість, що замінила творчість естетичну, не лише переконливо засвідчує існування захисного механізму мови, що заважає створенню предметів, але й посилює цей механізм. Підтвердженням цього є зменшення кількості природних мов. Головна теза полягає у тому, що зміна естетичної творчості лінгвістичною постає як новий етап, що його слід, в історико-філософському плані, назвати апофатичною філософією, головний предмет якої – вивчення внутрішніх механізмів, що захищають мову від створення речей (реїзму).

Building the tower in Babylon is interpreted as the manifestation of creativity, comparable in its intention to the creativity of God. There is an assumption that the result of this creativity is the division of previously common language, which may serve as an indirect confirmation of the creationist concept of creation through the God’s Word. From the point of view of historical grammar the article traces the evolution of denotative expressions up to the phenomenon of description. Unlike Russell, the author states that imagined objects may cause ontological failure of desctiption, not the failure of meaning. The same result is obtained during the construction of artificial languages, which are capable to create virtual objects. Thereby the linguistic creation, which has replaced esthetic creation, not only confirms the availability of protective mechanism of language, which impeds the creation of objects, but actually strengthens it. This is confirmed by the decrease in number of natural languages. The main thesis is that the shift from esthetic creativity to the linguistic one signifies a new stage, which, in terms of the history of philosophy, should be called Apophatic philosophy. Its main subject is study of the inner mechanisms of language protection against creation of objects (reism).