Раціоналістична герменевтика нового часу. Біля джерел семіотики та критики

Abstract

У статті представлено маловідомі погляди на принципи і завдання герменевтики ХVII–XVIII століть. Основна увага приділяється двом тенденціям: семіотичній (Дангавер, Ляйбніц, Маєр) і критичній (Спіноза, Хладний, Ернесті). Аналізовано роль раціоналістичної ідеї hermeneutica generalis в переході від риторичної герменевтики XVI ст. до методичної герменевтики ХІХ ст. Також обговорено тодішні погляди на зв’язок предметної істини тексту та авторової інтенції.

В статье представлены малоизвестные взгляды на принципы и задачи герменевтики ХVII–XVIII столетий. Основное внимание уделяется двум тенденциям: семиотической (Данхауер, Лейбниц, Майер) и критической (Спиноза, Хладный, Эрнести). Анализируется роль рационалистической идеи hermeneutica generalis в переходе от риторической герменевтики XVI ст. к методической герменевтике XIX ст. Также обсуждаются тогдашние взгляды на связь между предметной истиной текста и авторской интенцией.

The paper presents little-known views on the principles and goals of hermeneutics in the 17th and 18th centuries. The main attention is focused on the two tends of this herme-neutics: semiotic (Dannhauer, Leibniz, Meier) and critical (Spinoza, Chladny, Ernesti). The paper analyzes the role of the rationalistic idea of hermeneutica generalis for the transition from rhetorical hermeneutics of the 16th century towards methodical hermeneutics of the 19th century. It also discusses the views of that time on the relations between the objective truth of text and the author’s intention.