Франц Брентано как передтеча аналитической философии

Abstract

В статье рассматривается теория суждений Ф. Брентано и ее влияние на развитие аналитической философии. Утверждается, что данная теория суждений в реистической онтологии Брентано, использующей понятие акцидентально-го расширения, приводит к созданию существования вещей «по слову». Такое «творчество» становится возможным только тогда, когда «акцидентальное расширение» трактуется как эстетическая или этическая оценка. Сепарацией же логической оценки «истина» Брентано обязан дуализму Декарта. Теория суждений не удовлетворяет критерию интерсубъективности. Поэтому суждения как сам Брентано, так и его последователи вынуждены прочитывать при помощи дескрипции. Утверждается, что защитный механизм дескрипции от выражения представленного предмета в языке состоит в том, что он не допускает однозначного соединения в составе дескрипции существования и сущности (акцидентального расширения), позволяя выразить существование только части представленного предмета.

В статті розглянуто теорію суджень Ф. Брентано і її вплив на розвиток аналітичної філософії. Стверджується, що ця теорія суджень в реїстичній онтології Брентано, що використовує поняття акцидентального розширення, призводить до створення речей «словом». Така творчість стає можливою лише тоді, коли «акцидентальне розширення» потрактовується як естетична чи етична оцінка. Натомість сепарацією логічної оцінки «істина» Брентано зобов’язаний Декартовому дуалізмові. Теорія судження не відповідає критерієві об’єктивності. Тому як сам Брентано, так і його послідовники, змушені потрактовувати судження за допомогою дескрипції. Стверджується, що захисний механізм дескрипції від вираження представленого у мові предмета полягає у тому, що він не дозволяє однозначно поєднувати існування і сутність (акцидентальне розширення) у складі дескрипції, даючи змогу виразити існування тільки частини представленого предмета.

The paper considers F. Brentano’s judgement theory and its influence upon the development of analytical philosophy. It is asserted that this judgement theory in Brentano’s reistic ontology, using the notion of accidental extension, leads to the creation of the existence of things “by word”. Such an “art” becomes possible only when the “accidental extension” is treated as an aesthetic or ethic evaluation. Brentano owes the separation of a logical evaluation of “truth” to Descartes’ dualism. Judgement theory does not satisfy the criterion of intersubjectivity. Therefore Brentano as well as his admirers must read the judgements by description. It is stated that the description defence mechanism against the expression of the presented subject in language lies in the fact that it does not allow for the unique junction in the composition of the description of existence and essence (accidental extension), allowing to express the existence of only a part of the presented subject.