«Вітґенштайнова перспектива» і проблема практичної нормативності

Abstract

Автор статті виходить із тези, що «Вітґенштайнова перспектива» сьогодні розглядається як найбільш успішна стратегія мислення, що пропонує розвинену версію іманентного виправдання наших практик (умовно кажучи, «стратегія іманентних рамок»). Завдання статті полягає в тому, або запропонувати можливі аргументи проти такої раціональної стратегії як однієї із сучасних форм практично-філософського іманентизму. В рамках Вітґеншайнового розуміння практики по-перше, дуже важко розрізнити регулярну поведінку учасників певної мовної гри й імітацію регулярної поведінки (наприклад, «поведінки» комп’ютера, що має подобу людського тіла і веде з нами галантну розмову). По-друге, узгоджена із мовними висловами поведінка в жодному разі не може створити належних умов для розуміння цих висловів. По-третє, з позиції Вітґенштайнової перспективи неможливо розв'язати проблему практичної нормативності, адже нам бракує чітких критеріїв розрізнення здорових і хворих мовних ігор (або практик). Концепція імпліцитних правил, яким ми слідуємо спонтанно, орієнтуючись на усталені стандарти і схеми поведінки, не враховує тієї обставини, що навіть імпліцитні правила передбачають певні процедури виправдання. Нарешті, іманентне виправдання практик (мовних ігор і життєвих форм), що його пропонує Вітґенштайн, взагалі унеможливлює те, що можна назвати «сильними оцінками» (розрізнення доброго і поганого, справедливого і несправедливого тощо). А без таких оцінок практики можуть існувати хіба що на самому примітивному рівні.

The author of article makes a start from the thesis that “Wittgenstein’s perspective” is considered today as the most successful strategy of the thinking offering quite developed version of the immanent justification of the practices (conditionally speaking, strategy of “the immanent frame”). The task of article consists in offering possible arguments against such rational strategy as one of modern forms of a practical and philosophical immanentism. At first, in the context of Wittgenstein’s understanding of practice, it is extremely difficult to distinguish the regular behavior of participants of concrete language-game from the imitation of this regular behavior (for example, from “behavior” of the computer which possesses a body similar to a human body and which has with us gallant conversation). Secondly, the behavior coordinated with language statements is absolutely insufficient condition for understanding of these statements. Thirdly, from Wittgenstein's position it is impossible to solve a problem of the practical normativity as if we share his approach, we have no accurate criteria for distinction of healthy and sick language-games (practice). The concept of implicit rules to which we follow spontaneously, being guided by the settled standards and behavior schemes, doesn't consider that circumstance, what even implicit rules assume certain procedures of their justification. At last, an immanent justification offered by Wittgenstein the practices (language-games and forms of life) in general does impossible so-called “strong evaluations” (distinction between good and evil, justice and injustice). And without this strong evaluations the practices can exist unless at the most primitive level.