«Прояснення» vs «пояснення»: методологічні рефлексії Вітґенштайна щодо людської природи (французька перспектива)

Abstract

Авторка не приймає редукціоністського бачення філософії Вітґенштайна як філософії мови та розкриває, відштовхуючись від сучасних досліджень у французькій філософії, антропологічний вимір філософських рефлексій австрійського мислителя, притаманний головним темам його філософування та його філософській манері загалом, а саме, настанові на прояснення того, що ми вже знаємо, та бажанню уникнути пояснення, узагальнення й уніформності. Дослідження показує, що концепт clarification, übersichtliche Darstellung набуває в антропології спеціального значення опису та дає змогу подолати експлікативний підхід антропологічної науки та опис дії в альтернативних категоріях природи/культури, інструментальності/ритуальності. У статті продемонстровано практичні наслідки «граматичного аналізу» концептів людськості, мовлення та мислення, що виявляють циркулярний характер теоретичних визначень людини та відкривають шлях «безпосереднього пізнання» людскосьті, що передує будь-якій теоретизації. Показана роль власних концептів Вітґенштайна «ритуального інстинкту» та «церемонійної тварини», що дають змогу зрозуміти людські дії як прояви ритуального інстинкту, а ритуальну дію – як нерозривну єдність природних реакцій та свідомої інтенційності всупереч дебатам інтелектуалізму та експресивізму.

The author disagrees with reductionist attitude to Wittgenstein’s philosophy as philosophy of language. Basing on researches in contemporary French philosophy, the author reveals anthropological dimension of Wittgenstein’s reflections both in the main themes of his philosophizing and in his philosophical method as such. Wittgenstein strives to clarify what we already know, trying to avoid explanation, generalization and uniformity. The research shows that clarification, übersichtliche Darstellung acquires in anthropology special meaning of description and helps to overcome explicative anthropological approach and description of human action in terms of binary oppositions of nature/culture and instrumentality/rituality. The article shows practical results of “grammatical analysis” applied to the concepts of humanity, speech and thinking: this analysis discovers circularity of theoretical definitions of human being and opens the way of “immediate understanding” of humanity prior to any theoretical thinking. The article shows the role of Wittgenstein’s concepts of “ritual instinct” and “ceremonial animal”, which help to understand human activity as manifestations of “ritual instinct”, and ritual action as inseparable unity of natural reactions and conscious intentionality despite the debates between intellectualism and expressivism.