Формирование философского понятия системы: Бартоломей Кеккерман

Abstract

У статті доведено, що розроблене Бартоломеєм Кекерманом поняття системи має нормативний характер, що припускає, втім, тісний зв'язок дидактичних, методичних, гносеологічних і онтологічних аспектів цього поняття. Згідно з автором, єдність цих аспектів гарантується онтологічними передумовами, зокрема – поглядом на природу як на гармонійне ціле, що визначає порядок системи. Автор визнає новаторською Кекерманове трактування системи як родового поняття для позначення природи філософії. За Кекерманом, суть філософії складають нормативні принципи-приписи, що формують її, а не набута здатність (habitus). Поняття філософії як системи приписів альтернативне схоластичній вимозі починати дослідження з дефініцій поняття філософії, її природи і предмета. Оскільки філософія є агрегат дисциплін, а не щось просте, визначити її поняття неможливо. Щоб уникнути синкретизму, Кекерман вимагає привести кожну з цих дисциплін у систему, а потім погодити їх. Хоча приписи визначають форму й суть усякої дисципліни, а також формують відповідні вміння, автор виступає проти суто формального потрактування Кекерманового поняття системи. Адже форма у Кекермана розуміється вже не як щось чисто інтелігібельне, а як система норм, як те, що може бути записане, передане іншим і сприйняте ними. Крім того, приписи одних наук можуть поставати матеріалом для інших наук. Основну мету Кекермана автор бачить у побудові такої системи філософії, яка зважала би на всі вимоги, висунені його великими попередниками. Автор також доводить, що Кекерман, на відміну від еклектиків, підкреслював примат форми над змістом і використовував метод a priori, еклектики ж відштовхувалися переважно від досвіду, орієнтувалися на поняття відкритої системи й використовували метод a posteriori.

The author proves that the concept of system developed by Bartholomäus Keckermann has a normative character. At the same time, the author emphasizes close connection of didactical, methodical, gnoseological and ontological aspects of his concept of system. According to the author, the unity of these aspects is guaranteed by ontological prerequisites, in particular by the view of the nature as the most harmonious whole, which defines the order of any system. The author recognizes innovative character of Keckermann’s treatment of system as a generic concept for designation of the nature of philosophy. According to Keckermann, the essence of philosophy is formed by the normative instructions, not by acquired ability (habitus). The concept of philosophy as a system of instructions is an alternative to the scholastic requirement to begin research with a definition of the concept of philosophy, its nature and its subject. Since philosophy is a conglomerate of disciplines, not something simple, it is impossible to define its concept. In order to avoid syncretism, Keckerman demands to bring each of these disciplines into system, and then coordinate them. Though instructions define a form and essence of any discipline, and also form the corresponding abilities, the author of this article rejects purely formal treatment of Keckerman’ concept of system. Keckermann understood the form not as a purely intelligible something, but as a system of norms, as something that can be written down, transferred to others and apprehended by them. Besides, instructions of one science could be used as a material for the other sciences. The author sees a main goal of Keckermann as a formation of such system of philosophy, which would take into account all normative principles made by his great predecessors. The author also proves that Keckermann, unlike eclectics, emphasized a primacy of form over content and used a priori method, whereas eclectic started mainly from experience, were guided by the concept of an open system and used a posteriori method.

Автор доказывает, что концепция системы, разработанная Бартоломеусом Кекерманом, носит нормативный характер. В то же время автор подчеркивает тесную связь дидактических, методических, гносеологических и онтологических аспектов своей концепции системы. По мнению автора, единство этих аспектов гарантируется онтологическими предпосылками, в частности, взглядом на природу как на наиболее гармоничное целое, определяющее порядок любой системы. Автор признает инновационный характер подхода Кекерманна к системе как общую концепцию для обозначения природы философии. Согласно Кекерманну, сущность философии формируется нормативными инструкциями, а не приобретенными способностями (габитусом). Концепция философии как системы инструкций является альтернативой схоластическому требованию начать исследование с определения концепции философии, ее природы и предмета. Поскольку философия - это конгломерат дисциплин, а не что-то простое, невозможно определить ее концепцию. Чтобы избежать синкретизма, Кекерман требует ввести каждую из этих дисциплин в систему, а затем координировать их. Хотя инструкции определяют форму и сущность любой дисциплины, а также формируют соответствующие способности, автор этой статьи отвергает чисто формальную трактовку концепции системы Кекермана. Кекерманн понимал форму не как нечто понятное, а как систему норм, как то, что может быть записано, передано другим и воспринято ими. Кроме того, инструкции одной науки могут быть использованы в качестве материала для других наук. Автор видит главную цель Кекерманна как формирование такой системы философии, которая бы учитывала все нормативные принципы, сделанные его великими предшественниками. Автор также доказывает, что Кекерманн, в отличие от эклектики, подчеркивал примат формы над содержанием и использовал априорный метод, тогда как эклектика исходила в основном из опыта, руководствовалась концепцией открытой системы и использовала апостериорный метод.