Про осмислення плагіату в Європі до Якоба Томазія

Abstract

Стаття дає огляд основних давніх міркувань стосовно явища плагіату – від грецько-римської античности до часу появи ґрунтовного дослідження, що розглядає літературні крадіжки в їх художньо-літературному, змістовому, правовому та моральному виявах – «Філософської дисертації про літературний плагіат» (1673) Якоба Томазія. Хоча питання плагіату було за античних часів вельми животрепетним, усі найдавніші міркування щодо привласнення чужих текстів і думок були передусім прагматичними ходами чи реакціями, а не цілеспрямованим теоретичним осмисленням цього явища. Джерелом реконструкції найстарших уявлень є не так ситуативні приводи для обвинувачення, як підстави для виправдання. У них бачимо певні засади, які, згідно з тодішніми оцінками, могли унеможливити чи спростувати закиди щодо плагіату: для цього було достатньо нехай і загального, але виразно заявленого, визнання несамостійности праці з боку автора, або ж розрахунку на те, що використані фрагменти чужих текстів – у зміненому вигляді чи ні – є упізнаваними для освічених читачів. Ще однією підставою для уневажнення плагіаторського переступу був чинник змагальности – прагнення адаптувати здобутки чужого культурного середовища у власному значно вдосконаливши їх. Середньовічний та ранньомодерний матеріал загалом засвідчує актуальність античних поглядів і виявляє деякі нові проблеми. Це, зокрема, несумісність нових виразніших уявлень про авторство і традиційної освітньої практики, що заохочувала безконтрольне використання чужого. Деякі автори також наголошують, що плагіат є перешкодою для розвитку наук. Наприкінці статті подано приклади, які показують, що загальноєвропейські уявлення стосовно правил використання чужого доцільно залучати для трактування письменницьких методик давніх українських авторів, зокрема і філософів.

The paper provides an overview of the early considerations regarding the phenomenon of plagiarism – from Greco-Roman antiquity to the time when a thorough study examining literary theft in its textual, legal, and moral manifestations was printed, i. e. “Philosophical Dissertation on Literary Plagiarism” (1673) by Jacob Thomasius. Although the issue of plagiarism was very vital in ancient times, all the oldest considerations concerning the appropriation of other people’s texts were essentially pragmatic moves or reactions rather than purposeful theoretical interpretations of the subject. However, in addition to the situational grounds of the accusation, they can reveal certain principles that, according to estimations of the time, could prevent or refute allegations of plagiarism. It was enough if the author stated, albeit generally but clearly, that the fragments of other people’s texts, whether altered or not, were used. It was also acceptable if the reader believed that the author considered his borrowings recognizable to educated readers. Another reason for the elimination of possible accusations was the factor of competition – the author’s desire to adapt the achievements of another cultural environment in his own one, significantly improving them. The medieval and early modern materials generally testify to the relevance of ancient views and reveal some new problems. This is, in particular, the incompatibility of new more formalized ideas about authorship and traditional educational practices, which encouraged the uncontrolled use of others’ texts. Some authors also emphasized that plagiarism was an obstacle to the development of science. The paper ends with examples that show how European ideas about the rules of using others’ writings may help interpret the writing methods of the early modern Ukrainian authors, including philosophers.