Поняття «страждання» в буддизмі: онтологічна проблематика

Abstract

На відміну від найбільш поширених у сучасних дослідженнях – психологічного, морально-етичного, соціо-культурного – підходів до проблеми страждання у цій статті порушено власне філософську проблематику, пов’язану з онтологічним виміром страждання в буддійській філософії.

Чимало сучасних дослідників дотримується погляду, що більш адекватним перекладом санскритського терміна duḥkha є «незадоволення» (unsatisfactoriness). Однак із наведеного у статті матеріалу випливає, що такий переклад не відповідає змісту поняття «духкха» при розгляді його в онтологічній площині, а отже, традиційний переклад «страждання» (suffering) у цьому розумінні залишається більш адекватним. Показано також, що етимологія санскритського терміна duḥkha як «погано встановленої» вісі колеса має потужні конотації, пов’язані з метафорою колеса і символом свастики в буддійській культурній традиції (колесо буття, три обертання колеса Дгарми тощо).

У статті переглянуто головні причини страждання («я», тіло, невідання, жадання та інші афекти), наведені у буддійських текстах та в дослідженнях, і на прикладі «Малої сутри про порожнечу» показано, що реальною кінцевою причиною страждання в ранньому буддизмі є наше тіло, а не «я» і невідання. Натомість, у буддизмі магаяни, який постає на філософії порожнечі і принципі неподвійності, дихотомія душі і тіла знімається, досягнення нірвани стає можливим у цьому тілі і реальною причиною та джерелом страждання стає саме невідання. З іншого боку, у статті стверджується, що саме онтологічний погляд на проблему страждання (під кутом принципу неподвійності) дає розуміння того, що страждання можливо здолати попри його неусувний онтологічний статус.

Unlike the most common in the modern studies – the psychological, ethical, socio-cultural – approaches to the problem of suffering, in this paper the philosophical problematics of ontological dimension of the suffering in the Buddhist philosophy is raised.

Many modern scholars are inclined to think that a more adequate translation for the Sanskrit term duḥkha is “unsatisfactoriness”. However, from the material presented in the article follows that this rendering does not feet the sense of the notion of duḥkha when it is examined in the ontological plane, and thus the traditional translation “suffering” in this sense remains more adequate. It is also shown that the etymology of the Sanskrit term duḥkha as a «improperly installed» axle of the wheel of a cart has strong connotations with the metaphor of the wheel and the symbol of swastika in the Buddhist cultural tradition (wheel of being, three turnings of the Wheel of Dharma etc.).

In this paper the main causes of suffering (self, body, ignorance, desire and other afflictions) exposed in Buddhist texts and scholarship are revised, and on the example of the Cūḷasuññata-sutta it is demonstrated that the real final cause of suffering in the Early Buddhism is our body and not our “self” and ignorance. While in the Mahayana Buddhism based on the philosophy of emptiness and the principle of nonduality, the dichotomy of soul and body is removed, the attainment of nirvana becomes possible in this body and the real cause and source of suffering becomes the ignorance. On the other hand, the paper argues that just the ontological view on the problem of suffering (under the angle of the principle of nonduality) provides us with understanding of the fact that the suffering can be overcome despite its indestructible ontological status.