Rousseau in narratives of Kyiv academic philosophers of the late 19th and early 20th centuries

Abstract

This article aims to reveal the semantic dynamics of narratives on Rousseau in Kyiv academic philosophy of the 19th and early 20th centuries. through the separation of the informational layer from the rhetorical one in their content and the identification of hidden (unarticulated) elements that determined both the general nature of the narrative and the evaluative judgments of the narrators. Based on archival primary sources and printed editions (mostly bibliographic rarities), a historical and philosophic study of the narratives on Jean-Jacques Rousseau and his philosophy of education performed, which were created and broadcast by professors of Kyiv Theological Academy and St.Volodymyr University Pamfil Yurkevych, Sylvester Gogotskyi, Markellin Olesnitskyi, Mykola Makkaveiskyi, Oleksandr Selikhanovych, and Vasyl Zenkovskyi. Keeping almost the same informational core, the narratives of Kyiv academicians on Rousseau differ significantly in terms of rhetoric. While the “older generation” goes into philosophical criticism of the pedagogical ideas of the Swiss thinker as the Stranger, the “younger ones”, limiting themselves to remarks about their controversial nature, represent him as the Self. This difference is due to both personal factors and institutional conditions for the development of Kyiv academic philosophy, as well as changes in the general political situation in the period of the late 19th and early 20th centuries.

Мета статті – виявити смислову динаміку наративів про Руссо у київській академічній філософії ХІХ - початку ХХ ст. через відокремлення у їхньому змісті інформаційного шару від риторичного і виявлення прихованих (не артикульованих) елементів, які визначали як загальний характер оповіді так і оціночні судження оповідувачів. На основі архівних першоджерел і друкованих видань (здебільшого бібліографічних раритетів) здійснено історико-філософський аналіз наративів про Жан-Жака Руссо та його філософію виховання, які створювали і транслювали професори Київської духовної академії та Університету Св. Володимира Памфіл Юркевич, Сильвестр Гогоцький, Маркелін Олесницький, Микола Маккавейський, Олександр Селіханович, Василь Зеньковський. Зберігаючи майже однакове інформаційне ядро, оповіді київських академістів про Руссо суттєво відрізняються у риторичному плані. Якщо “старше покоління” вдається до філософської критики педагогічних ідей швейцарського мислителя як Чужого, то “молодші”, обмежуючись зауваженнями щодо їхньої контроверсійності, репрезентують його як Свого. Ця різниця зумовлюється як особистими чинниками, так і інституційними умовами розвитку київської академічної філософії, а також змінами у загальній політичній ситуації періоду другої половини ХІХ – початку ХХ ст.