dc.contributor.author | Kitcher, P. | en |
dc.contributor.author | Кітчер, П. | uk |
dc.date.accessioned | 2024-06-18T09:04:54Z | |
dc.date.available | 2024-06-18T09:04:54Z | |
dc.date.issued | 2024 | |
dc.identifier.citation | Kitcher P. What is Necessary and What is Contingent in Kant’s Empirical Self?. Sententiae. 2024. № 1. С. 8-17. | en |
dc.identifier.issn | 2075-6461 | |
dc.identifier.issn | 2308-8915 | |
dc.identifier.uri | https://ir.lib.vntu.edu.ua//handle/123456789/42818 | |
dc.description.abstract | How does Kant understand the representation of an empirical self? For Kant, the sources of the representation must be both a priori and a posteriori. Several scholars claim that the a priori part of the ‘self’ representation is supplied by the category of ‘substance,’ either a regular substance (Andrew Chignell), a minimal substance (Karl Ameriks) or a substance analog (Katharina Kraus). However, Kant opens the Paralogisms chapter by announcing that there is a thirteenth ‘transcendental’ concept or category: “We now come to a concept that was not entered in the above general list of transcendental concepts, and that must yet be classed with them … This is the concept – or, if one prefers, the judgment – I think.” (A341/B399). I argue that it is the ‘I think’ that provides the a priori framework for the representation of the empirical self. | en |
dc.description.abstract | Як Кант розуміє уявлення емпіричної самості? Згідно з Кантом, джерела уявлення мають бути як a priori, так і a posteriori. Деякі дослідники стверджують, що частина a priori уявлення «самості» забезпечується категорією «субстанції»: або звичайної субстанції (Ендрю Шіґнел), мінімальної субстанції (Карл Амерікс), або аналога субстанції (Катаріна Краус). Однак Кант на початку розділу про «Паралогізми» заявляє, що існує тринадцяте «трансцендентальне» поняття або категорія: «Тепер ми доходимо поняття, яке не зазначено повище в загальному переліку трансцендентальних понять і яке все-таки мусимо до нього зарахувати... Це поняття або, якщо хочете, судження "Я мислю"» (A341/B399). Я стверджую, що саме «Я мислю» забезпечує структуру a priori для уявлення емпіричної самості. | uk |
dc.language.iso | en | en |
dc.publisher | ВНТУ | uk |
dc.relation.ispartof | Sententiae. № 1 : 8-17. | en |
dc.relation.uri | https://sententiae.vntu.edu.ua/index.php/sententiae/article/view/1019 | |
dc.subject | Transcendental Aesthetic | en |
dc.subject | outer sense | en |
dc.subject | inner sense | en |
dc.subject | transcendental self | en |
dc.subject | transcendental concepts | en |
dc.subject | absolute subject | en |
dc.subject | the I-think | en |
dc.subject | трансцендентальна естетика | uk |
dc.subject | зовнішнє чуття | uk |
dc.subject | внутрішнє чуття | uk |
dc.subject | трансцендентальне я | uk |
dc.subject | трансцендентальні поняття | uk |
dc.subject | абсолютний суб’єкт | uk |
dc.subject | я мислю | uk |
dc.title | What is Necessary and What is Contingent in Kant’s Empirical Self? | en |
dc.title.alternative | Що є необхідним і що є контингентним у Кантовій емпіричній самості? | uk |
dc.type | Article | |
dc.relation.references | Allison, H. E. (2015). Kant’s Transcendental Deduction: A Commentary. Oxford: Oxford University Press. https://doi.org/10.1093/acprof:oso/9780198724858.001.0001 | en |
dc.relation.references | Ameriks, K. (2000). Kant's Theory of Mind (2nd Edition). Oxford: Clarenden Press. https://doi.org/10.1093/0198238975.001.0001 | en |
dc.relation.references | Chignell, A. (2017). Can’t Kant Cognize Himself? Or, a Problem for (Almost) Every Interpretation of the Refutation of Idealism. In A. Gomes & A. Stephenson (Eds.), Kant and the Philosophy of Mind. Oxford: Oxford University Press. https://doi.org/10.1093/oso/9780198724957.003.0008 | en |
dc.relation.references | Hume, D. (1978). A Treatise of Human Nature. (P. H. Nidditch & L. A. Selby-Bigge, Eds.). Oxford: Oxford University Press. | en |
dc.relation.references | Kant, I. (1900-). Gesammelte Schriften (Bd. 1-29). (Preussische Akademie der Wissenschaften, Deutsche Akademie der Wissenschaften zu Berlin, Akademie der Wissenschaften zu Göttingen, Hrsg.). Berlin: Reimer, & De Gruyter. | de |
dc.relation.references | Kraus, K. T. (2020). Kant on Self-Knowledge and Self-Formation. Cambridge: Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/9781108874304 | en |
dc.relation.references | Longuenesse, B. (2012). Two Uses of ‘I’ as Subject. In S. Prosser & F. Recanati (Eds.), Immunity to Error through Misidentification (pp. 81-103). Cambridge: Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9781139043274.006 | en |
dc.relation.references | Pluhar, W. (Trans.). (1996). Immanuel Kant. Critique of Pure Reason. Unified edition (with all variants from the 1781 and 1787 editions). Indianapolis & Cambridge: Hackett. | en |
dc.identifier.doi | https://doi.org/10.31649/sent43.01.008 | |