Традиція в контексті філософської справи

Abstract

The article examines the theoretical relevance of the concept of national philosophical tradition, which is considered a distinctive characteristic of the existence of philosophy in the context of a particular national culture and society. The author criticizes two common ways of understanding national philosophical traditions. The first considers such a tradition as the highest level of creative achievement of philosophical thought, which determines the historical development of philosophy as such. The second associates national philosophical tradition with manifesting the original foundations of national life (culture). In contrast to these approaches, the following position is proposed: the national philosophical tradition is formed by the effect of the integration of philosophy into the national culture, i.e., by using it to solve the most important problems of the development of a given society. Tradition is, first of all, not a look back but a movement forward. Based on understanding tradition as a universal way of passing on cultural experience, philosophical tradition seeks to answer the question, "How is philosophical work passed on, reproduced, and developed? This question and the meaning of philosophical tradition can only be understood by considering a complex number of other questions and concepts that characterize the philosophical life of a particular country: philosophical community, institutions, education, communication, culture, social influence of philosophy, etc. Having a tradition is not in itself a positive thing. It can be of inferior quality, simulative, weak, unoriginal, etc. In addition, tradition imposes certain substantive limitations – it is characterized by a certain inertia of thought and the temptation to follow already mastered and proven ways of thinking. Therefore, the development of philosophical work presupposes following tradition and constant revision.

У статті аналізується теоретична релевантність поняття національної філософської традиції як характеристики існування філософії в контексті певної національної культури та суспільства. Автор опонує двом поширеним способам розуміння національної філософської традиції: першому, що вбачає в такій традиції найвищий рівень творчих досягнень філософського мислення, визначальний для історичного розвитку філософії як такої; другому, що пов’язує національну філософську традицію з виявом самобутніх підвалин національного життя (культури). На противагу цим підходам пропонується теза, згідно з якою національну філософську традицію утворює ефект залучення філософії до складу національної культури, тобто використання її для розв’язання нагальних проблем розвитку даного суспільства. Традиція – це передусім не погляд назад, а рух уперед. Виходячи з розуміння традиції як універсального способу трансляції культурного досвіду, поняття філософської традиції покликане дати відповідь на питання «Як передається, відтворюється та розвивається філософська справа?». Це питання, як і сенс філософської традиції, може бути осягнуте лише в комплексі інших питань та понять, які характеризують філософське життя певної країни: філософська спільнота, інституції, освіта, комунікація, культура, суспільний вплив філософії тощо. Сама наявність традиції не є чимось безумовно позитивним. Вона може бути недоброякісною, симулятивною, слабкою, вторинною тощо. Крім того, традиція накладає певні змістові обмеження – їй властива певна інерція мислення, спокуса слідувати вже опанованим та відлагодженим ходам думки. Тому розвиток філософської справи передбачає як слідування традиції, так і її постійний перегляд.