Українське житлове законодавство доби Гетьманату П. Скоропадського в загальноєвропейському контексті: компаративний аналіз

Abstract

The article is devoted to a detailed comparative study of the housing legislation of the Ukrainian State of P. Skoropadsky in the broad context of European reforms caused by World War I and its consequences. Particular attention is paid to the analysis of three key instruments of state regulation of the rental market: control of rental rates, protection of tenants forced eviction, and rationing of the existing housing stock. The norms of the Hetmanate are compared with similar legislative acts of Great Britain in 1915–1920, Germany 1916 to 1923, as well as countries in Central and South-Eastern Europe, in particular Czechoslovakia, Poland, the Kingdom of Serbs, Croats and Slovenes, and Bulgaria between 1918 and 1928. The compromise nature of the Hetman`s reforms in the field of housing regulation is emphasised, their clear European orientation, which manifested itself in the adaptation of imperial legal norms to the local socio-economic and legal conditions of the Ukrainian State, as well as their objective limitations, caused by the chronic political instability of the Hetman regime and foreign policy factors. It has been proven that the hetman`s legislation was not a mechanical or provincial reception of the imperial norms of 1915, but constituted a consciously formed compromise, Europeanoriented model of housing policy. This model combined elements of strict social protection for the most vulnerable categories of the population — in particular, lowincome urban residents, civil servants and refugees — with the fundamental preservation of private ownership of housing, the rejection of forced nationalisation and the avoidance of radical Bolshevik approaches to the housing issue. The relevance of the chosen topic is significantly enhanced by the current challenges associated with the full-scale war in Ukraine in 2022–2026, when problems similar in nature, such as mass internal displacement of the population, destruction of housing and communal infrastructure, and strong inflationary pressure will once again highlight the need for state intervention in the housing sector.

Стаття присвячена детальному компаративному дослідженню житлового законодавства Української Держави П. Скоропадського в широкому контексті європейських реформ, що були зумовлені Першою світовою війною та її наслідками. Особлива увага приділяється аналізу трьох ключових інструментів державного регулювання орендного ринку: контролю орендних ставок, захисту орендарів від примусового виселення та раціонування наявного житлового фонду. Норми Гетьманату порівнюються з аналогічними законодавчими актами Великої Британії 1915–1920 рр., Німеччини з 1916–1923 рр., а також країн Центральної та Південно-Східної Європи, зокрема Чехословаччини, Польщі, Королівства сербів, хорватів і словенців та Болгарії в проміжку з 1918 по 1928 рр. Підкреслюється компромісний характер гетьманських реформ у сфері житлового регулювання, їхня чітка європейська орієнтація, що виявлялася в адаптації імперських правових норм до локальних соціально-економічних та правових умов Української Держави, а також їхня об`єктивна обмеженість, зумовлена хронічною політичною нестабільністю гетьманського режиму та зовнішньополітичними чинниками. Доведено, що гетьманське законодавство не було механічною чи провінційною рецепцією імперських норм 1915 р., а становило свідомо сформовану компромісну, європейсько-орієнтовану модель житлової політики. Ця модель поєднувала елементи жорсткого соціального захисту найбільш уразливих категорій населення – зокрема малозабезпечених міських мешканців, службовців та біженців – із принциповим збереженням приватної власності на житло, відмовою від примусової націоналізації та уникненням радикальних більшовицьких підходів до житлового питання. Актуальність обраної теми суттєво посилюється сучасними викликами, пов`язаними з повномасштабною війною в Україні у 2022–2026 рр., коли схожі за своєю природою проблеми масового внутрішнього переміщення населення, руйнування житлової та комунальної інфраструктури, а також потужного інфляційного тиску знову актуалізують потребу державного втручання у житлову сферу.