The Fundamental Power of the Soul in Kant’s Reflections on Genius: Between the Influences of Tetens and Sulzer

Abstract

In the Critique of Pure Reason, Kant addresses the problem of reason's supposition of a fundamental power underlying the faculties of cognition. This concept had been debated in seventeenth- and eighteenth-century philosophy. Kant's position in this work is not entirely clear, although a distinct dependence on Tetens's prior treatment of the issue can be detected. The requirement to assume a unitary foundation underlying the diversity of the mind's operations or faculties was a common theme in Leibnizian-Wolffian philosophy. In this article, we will argue that Kant developed the concept of a fundamental power primarily through his theoretical elaborations on the nature of genius. In this way, he integrates this concern of the Leibnizian-Wolffian tradition into his aesthetic project.

У «Критиці чистого розуму» Кант розглядає проблему припущення розуму про засадничу силу, що лежить в основі пізнавальних здібностей. Ця концепція обговорю­валась у філософії XVII і XVIII століть. Позиція Канта в зазначеній праці не зовсім зрозуміла, хоча можна виявити чітку залежність від попереднього розгляду цього питання Тетенсом. Вимога припустити єдину основу, що лежить в основі різнома­ніт­ності операцій або здібностей розуму, була поширеною темою в ляйбніцівсько-воль­фіанській філософії. У цій статті ми стверджуватимемо, що Кант розробив концеп­цію засадничої сили переважно через свої теоретичні розробки щодо природи генія. Таким чином, він інтегрує цю проблему ляйбніцівсько-вольфіанської традиції у свій естетич­ний проєкт.