| dc.description.abstract | Криза сутнісних засад буття людини, яка визначає історичний процес ХХ ст., не тільки загострила проблему «комунікативності буття», але і вивела на порядок денний питання суб`єктної ролі людини у процесі її взаємодії у світі.
В сучасній психолого-педагогічній науці відбувається активний процес дослідження суб`єктності особистості.
Недоліком наявних досліджень є те, що незважаючи на зроблений ними значний крок в подоланні діяльнісного підходу, концепт «діяльності» все ще залишається ключовим методологічним принципом цих теорій.
Ефективною методологічною та інструментальною основою розробки ефективної теорії суб`єктності особистості може стати комунікативний підхід до суб`єктності особистості.
В дослідженні доведено, що комунікативність, духовність та внутрішня свобода є онтологічними, аксіологічними та телеологічними чинниками означення суб`єктності особистості як на онтологічному, так і на екзистенційному рівнях суб`єктного буття особистості. Комунікативність суб`єктності є своєрідною «буттєвою формою», середовищем актуалізації суб`єктних якостей особистості та суб`єктності загалом. Духовність (духовно-смисловий вимір) суб`єктності особистості є телеологічною основою конституювання суб`єктності особистості. Ключовою характеристикою, умовою та критерієм комунікативності, яка визначає суб`єкта як самість, є – внутрішня свобода, Внутрішня свобода, яка визначається як результат рефлексії «свобода – відповідальність», є базовою властивістю (атрибутом) буття особистості як суб`єкта (суб`єктної особистості).
Важливим методологічним принципом формування теорії суб`єктності особистості є розгляд суб`єктності як цілісного, системного явища. Суб`єктність особистості визначається як система «комунікативність – духовність – внутрішня свобода». | uk |
