Підходи до управління перерозподілом паркувального попиту при зміні міської інфраструктури

Abstract

Інфраструктурні зміни в місті, створення пішохідних зон, реконструкція вулично-дорожньої мережі, зміна норм забудови та відкриття нових транспортних об’єктів —до призводять суттєвих просторових зрушень у паркувальному попиті. За відсутності належного планування це спричинює вторинні перевантаження прилеглих районів, збільшення часу пошуку місця (cruising), зростання локальних заторів та подальше погіршення екологічної ситуації. У статті проведено аналітичне дослідження сучасних підходів до оцінювання та перерозподілу паркувального попиту, зосереджене на статистичних моделях (гравітаційні моделі, регресійні залежності, поведінкові логіт-моделі) та інфраструктурних інструментах управління (зонування територій, паркувальні хаби, зміна пропозиції місць, тарифна політика). Дослідження включає узагальнення міжнародних досліджень, порівняльний аналіз ефективності моделей та побудову демонстраційного сценарію перерозподілу попиту для умовного міста з базовим зонуванням. Отримані результати свідчать, що поєднання аналітичних моделей із практичними інфраструктурними заходами дозволяє прогнозовано перенаправляти надлишковий попит, знижувати тиск на центральні райони та оптимізувати навантаження на міську транспортну систему. Практична значущість роботи полягає у формуванні рекомендацій щодо проєктування реконструкцій, впровадження паркувальних хабів та застосування диференційованих тарифів з урахуванням просторової динаміки попиту. Запропонований підхід може бути використаний міськими адміністраціями, операторами паркування та фахівцями з транспортного планування для підвищення ефективності управління паркувальними ресурсами та підтримки стійкої міської мобільності.

Infrastructure transformations in the cities, including the creation of pedestrian zones, reconstruction of street networks, adjustments to land-use regulations, and the introduction of new transport facilities — often lead to significant spatial shifts in parking demand. Without adequate planning, such changes trigger secondary overloads in adjacent districts, increase cruising time in search of available spaces, intensify local congestion, and contribute to environmental degradation. This article presents an analytical study of contemporary approaches to assessing and redistributing parking demand, focusing on statistical models (gravity-based models, regression methods, behavioral logit models) and infrastructure-oriented management tools (TAZ-based zoning, parking hubs, supply adjustments, pricing strategies). The research includes a synthesis of international research, comparative evaluation of model effectiveness, and the construction of a demonstration scenario for an urban-scale baseline model applied to a hypothetical city. The results show that combining analytical demand-allocation models with practical infrastructure measures enables predictable redistribution of excess parking loads, reduces pressure on central areas, and optimizes the overall performance of the urban transport system. The practical significance of this work lies in forming recommendations for street transformation projects, planning parking hubs, and implementing differentiated pricing policies while taking spatial demand dynamics into account. The proposed approach can be used by municipal authorities, parking operators, and transport-planning professionals to improve parking-resource management and support sustainable urban mobility.