Епістемологічні засади «синтетичної філософії» Андреаса Рюдіґера

Abstract

The article aims to reconstruct the epistemological foundations of Rüdiger's “synthetic philosophy"; to reveal the main innovations of his view on the origin of ideas in comparison with the views of the representatives of English empiricism; to identify the possible influence of his epistemological ideas on the further development of German philosophy of the 18th century. The article shows that Rüdiger's main innovation is the thesis that the final point of reliable knowledge is not external but internal sensation, free all internal and external influences. Considering ideas as actions of the intellect, Rüdiger endows them with synthetic, formative functions. Having essentially expanded the idea concept imaginative and conceptual to propositional and discursive, Rüdiger presents knowledge as a reflexive creative process of obtaining new knowledge, whose reality and reliability are based on internal sensation. These ideas, and his concept of knowledge as a reflexive process of successive synthesis of knowledge, could influence not only his followers (Chr. Crusius and J. N. Tetens) but also Kant and other representatives of German classical idealism.

Стаття має на меті реконструювати епістемологічні основи «синтетичної філософії» Рюдігера; визначити основні новації погляду Рюдіґера на походження ідей у порівнянні з поглядами представників англійського емпіризму; виявити можливий вплив його епістемологічних ідей на подальший розвиток німецької філософії XVIII ст. У статті доведено, що головна новація Рюдіґера – теза про те, що вихідним пунктом достовірного пізнання є не зовнішнє, а внутрішнє відчуття. Розглядаючи ідеї як дії інтелекту, Рюдіґер наділяє їх синтетичними, формоутворювальними функціями. Суттєво розширивши поняття ідеї від образної і концептуальної до пропозиційної і дискурсивної, Рюдігер представляє пізнання як рефлексивний творчий процес отримання нового знання, реальність і достовірність якого ґрунтується на внутрішньому відчутті. Ця концепція пізнання як рефлексивного процесу послідовного синтезу знань могла вплинути не тільки на послідовників Рюдіґера (Хр. Крузія і Й. Н. Тетенса), а й на Канта та інших представників німецького класичного ідеалізму.