The role of anthropomorphism in technical discourse: linguistic objectification of machines and algorithms

Abstract

У статті досліджується роль антропоморфної мови в сучасному технічному дискурсі, з особливим акцентом на текстах, що описують системи штучного інтелекту та обчислювальні алгоритми. Антропоморфізм – приписування людських рис, намірів, емоцій і когнітивних здібностей нелюдським сутностям – став наскрізною структурною ознакою мови, що використовується для опису штучного інтелекту в академічних публікаціях, корпоративній комунікації та журналістських матеріалах. Замість того щоб розглядати це явище як периферійну стилістичну особливість, у дослідженні воно трактується як суттєва епістемічна, риторична та етична проблема, що має далекосяжні наслідки для того, як інтелектуальні технології сприймаються, як їм довіряють, а також як вони регулюються та управляються. У статті запропоновано трирівневу лінгвістичну таксономію антропоморфних висловлювань у технічних регістрах, що розрізняє: лексичний антропоморфізм – використання менталістичної лексики на кшталт знає, вирішує, розуміє, відчуває; синтаксичний антропоморфізм, за якого технічні системи постають як агентивні граматичні суб’єкти вольових предикатів; та метафоричне фреймування, через яке стійкі концептуальні відображення на кшталт «комп’ютер як розум» організовують цілі дисциплінарні словники. Спираючись на автентичні приклади з наукової літератури у сфері штучного інтелекту, корпоративних комунікацій технологічних компаній та матеріалів масової преси, аналіз демонструє, що антропоморфна мова не є випадковою для цих дискурсів, а відтворюється в них інституційно та комерційно стимулюється. Дослідження також визначає основні функціональні чинники антропоморфного слововживання: комунікативну економію, концептуальне структурування для неспеціалізованої аудиторії, комерційне переконання та дисциплінарну інерцію. Водночас стверджується, що ці прагматичні переваги несуть із собою суттєві епістемологічні та етичні витрати. Найголовніше те, що антропоморфне фреймування систематично хибно репрезентує локус агентності в соціотехнічних системах, перекладаючи відповідальність із людей – розробників, операторів і регуляторів штучного інтелекту – на самі системи. Крім того, воно спотворює суспільне сприйняття ризиків у спосіб, що одночасно формує невиправдану довіру та активує культурно вкорінені страхи перед зловмисною машинною агентністю – обидва ефекти перешкоджають поінформованому суспільному обговоренню. У висновках статті обстоюється необхідність розвитку критичної металінгвістичної свідомості як фахової та громадянської компетентності, а корпусні, експериментальні та крос-лінгвістичні дослідження визначаються пріоритетними напрямами подальших наукових пошуків.

This article examines the role of anthropomorphic language in contemporary technical discourse, with particular focus on texts describing artificial intelligence systems and computational algorithms. Anthropomorphism – the attribution of human traits, intentions, emotions, and cognitive capacities to non-human entities – has become a pervasive structuring feature of the language used to describe AI across academic publishing, corporate communication, and journalistic reporting. Rather than treating this phenomenon as a peripheral stylistic matter, the study approaches it as a substantive epistemic, rhetorical, and ethical issue with far-reaching consequences for how intelligent technologies are understood, trusted, regulated, and governed. The article proposes a three-part linguistic taxonomy of anthropomorphic expression in technical registers, distinguishing between lexical anthropomorphism – the deployment of mentalistic vocabulary such as knows, decides, understands, and feels – syntactic anthropomorphism, by technical systems are positioned as agentive grammatical subjects of volitional predicates, and metaphorical framing, through which sustained conceptual mappings such as computer as mind organise entire disciplinary vocabularies. Drawing on naturally occurring examples AI research literature, technology company communications, and mainstream journalism, the analysis demonstrates that anthropomorphic language is not incidental to these discourses but is institutionally reproduced and commercially incentivised within them. The study further identifies the principal functional drivers of anthropomorphic usage: communicative economy, conceptual scaffolding for non-specialist audiences, commercial persuasion, and disciplinary inertia. It argues, however, that these pragmatic advantages carry significant epistemological and ethical costs. Most critically, anthropomorphic framing systematically misrepresents the locus of agency in sociotechnical systems, displacing accountability the human designers, deployers, and regulators of AI onto the systems themselves. It also distorts public risk perception in ways that simultaneously foster unwarranted trust and activate culturally embedded fears of malevolent machine agency – both of which impede informed public deliberation. The article concludes by calling for the development of critical metalinguistic awareness as a professional and civic competency, and identifies corpus-based, experimental, and cross-linguistic research as priority directions for future scholarly investigation.