Leaders’ emotional intelligence as a determinant of sustainable development goal implementation in public and corporate sectors

Abstract

Сучасні трансформації у сфері публічного управління та корпоративного врядування, посилені глобальними кризами, цифровізацією та зростанням суспільних очікувань, зумовили потребу в нових підходах до досягнення цілей сталого розвитку. У цьому контексті емоційний інтелект лідерів доцільно розглядати не лише як індивідуальну психологічну характеристику, а як системний управлінський ресурс, що впливає на економічні, соціальні та інституційні результати сталого розвитку. Метою статті було науково обґрунтувати роль емоційного інтелекту лідерів як передумови реалізації цілей сталого розвитку в публічному та корпоративному секторах на основі міжсекторного та міждисциплінарного підходів. Для досягнення поставленої мети використано системний, інституційний і поведінковий підходи, методи порівняльного та структурно-логічного аналізу, контент-аналіз наукових публікацій і вторинний аналіз результатів емпіричних досліджень міжнародних організацій та рецензованих наукових журналів. Основні результати дослідження засвідчили, що емоційний інтелект лідерів формує комплексний вплив на реалізацію цілей сталого розвитку через три взаємопов’язані виміри. В економічному вимірі емоційна компетентність лідерів сприяє підвищенню якості стратегічних рішень, зниженню трансакційних витрат та формуванню довгострокової економічної стійкості організацій. У соціальному вимірі доведено визначальну роль емоційного інтелекту у формуванні довіри, інклюзивності управлінських процесів і розвитку людського капіталу як у публічному, так і в корпоративному секторах. В управлінському вимірі встановлено, що емоційний інтелект лідерів забезпечує інституційне закріплення принципів прозорості, підзвітності та етичного врядування, що є критично важливим для довгострокової інституційної стійкості. Практична цінність роботи полягає у можливості використання отриманих результатів у процесі розроблення програм розвитку лідерських компетентностей, удосконалення стратегій сталого розвитку організацій та формування політик публічного управління, орієнтованих на довгострокову соціально-економічну стійкість.

Contemporary transformations in public administration and corporate governance, intensified by global crises, digitalisation, and growing social expectations, have increased the need for new approaches to achieving the Sustainable Development Goals. In this context, leaders’ emotional intelligence should be conceptualised not merely as an individual psychological trait, but as a systemic managerial resource influencing economic, social, and institutional sustainability outcomes. This article aimed to substantiate the role of leaders’ emotional intelligence as a prerequisite for achieving the Sustainable Development Goals in the public and corporate sectors through an intersectoral and interdisciplinary perspective. To achieve this aim, the study applied systemic, institutional, and behavioural approaches, as well as methods of comparative and structural logical analysis, content analysis of scientific publications, and secondary analysis of empirical research results published by international organisations and peer-reviewed academic journals. The main findings demonstrate that leaders’ emotional intelligence exerts a comprehensive influence on sustainable development through three interrelated dimensions. In the economic dimension, emotional competence contributes to the improved quality of strategic decision-making, the reduction of transaction costs, and the formation of long-term economic sustainability of organisations. In the social dimension, the study confirms the decisive role of emotional intelligence in building trust, fostering inclusiveness in governance processes, and developing human capital in both public and corporate sectors. In the managerial dimension, it is established that leaders’ emotional intelligence ensures the institutionalisation of transparency, accountability, and ethical governance principles, which are critical for longterm institutional resilience. The practical value of the study lies in the applicability of its findings to the development of leadership competency frameworks, the improvement of organisational sustainable development strategies, and the design of public governance policies aimed at enhancing long-term socio-economic resilience.