Раселове вчення про простір і час у зв’язку з трансцендентальною естетикою Канта

Abstract

Author demonstrates that Russell’s conception of space and time diverges Kant’s transcendental aesthetics and leans towards logical and mathematical topology. Russell’s approach is grounded in analytical rather than synthetic judgments, contrasting with Kant’s perspective. The British philosopher develops a subjective-psychological model of space and time that complements the logical-mathematical model, serving as the foundation for human experience and cognition. This Russellian model considers the psychological aspects of perceptual and tactile space and time, highlighting their intersection in human perception, which facilitates the experience. It represents a form of «return» to Kant’s subjective theory, albeit on psychological rather than transcendental principles. It is argued that Russell incorporates physical topology into subjective-psychological space and time because he views things as physical objects rather than a complex of sensory associations. This incorporation is indicative of Russell's commitment to neorealism.

Автор доводить, що у своєму розумінні простору й часу Расел відштовхувався від Кантової трансцендентальної естетики й рухався до логіко-математичної топології, заснованої, на відміну від згаданої трансцендентальної естетики, на аналітичних, а не на синтетичних судженнях. Расел також формує суб’єктивно-психологічну модель простору й часу, яка доповнює логіко-математичну модель і слугує основою людського досвіду й пізнання. Показано, що ця концептуальна побудова враховує психологічні особливості перцептивних і тактильних простору й часу, їхнього перетинання, що й уможливлює досвід. Виявлено своєрідне «повернення» Расела до суб’єктивної теорії Канта, щоправда – на психологічних, а не на трансцендентальних засадах. Доведено, що Расел інкорпорує фізичну топологію в суб’єктивно-психологічні простір і час, оскільки розглядає речі як фізичні предмети, а не як комплекс чуттєвих асоціацій. Таке інкорпорування свідчить про прихильність Расела до неореалізму.