Йоґа і йоґини в другій частині Бгаґавата-пурани

Abstract

The article examines the yogic problematic, which has not yet become the subject of separate historical-philosophical research. All cases of using in the second part of the Bhagavata Purana words with the base yoga, other related terms and contexts are analyzed. It was found that the defining and dominant version of yoga in the text is its theistic version (bhakti-yoga), which is obviously a modification of the teachings of such philosophical schools as Vedānta, Sāṁkhya, and Yoga. In those cases in which it may be about yoga other than bhakti, polemical motifs appear in the work. Yogins are depicted as able to establish the necessary communication with other, non-human worlds, realizing at the same time the maximum possible for a person, the ultimate (i.e. soteriological) ideal. The Bhāgavata-purāṇa, reports not only about yoga and yogins in earthly conditions, but also about yogic practice in supermundane realities. Yoga, according to the Bhāgavata-purāṇa, appears not as a human creation, but as an eternal cosmic archetype.

У статті досліджується йоґічна проблематика, яка ще не була предметом окремих історико-філософських досліджень. Проналізовано всі випадки вживання в другій частині Бгаґавата-пурани слів з основою yoga, інші суміжні терміни й контексти. З’ясовано, що провідним варіантом йоґи в тексті виявляється її теїстичний варіант (бгакті-йоґа), який очевидно є модифікацією вчень таких філософських шкіл, як веданта, санх’я і йоґа. У тих випадках, в яких може йтися про йоґу, відмінну від бгакті, у творі з’являються полемічні мотиви. Йоґини зображуються здатними встановити необхідну комунікацію з нелюдськими світами, реалізуючи при цьому максимально можливий для людини, граничний (він же сотеріологічний) ідеал. Бгаґавата-пурана повідомляє не тільки про йоґу і йоґинів в земних умовах, а й про йоґічну практику в надземних реаліях. Йоґа, згідно з Бгаґавата-пураною, постає не як людський витвір, а як довічний космічний архетип.