Nietzsche’s Anti-Positivist Thought in His Middle Period

Abstract

In this paper, I aim to call into question a long-established tradition within the Anglo-Saxon Nietzsche scholarship that regards Nietzsche’s middle period as positivist. Unlike most scholars, I shall demonstrate that in Human, All Too Human Nietzsche does not take a positivist position, recognizing the limits of science with regard to knowledge of reality and its contributions toward unleashing human potential. Ultimately, I will show that Nietzsche was coherent, taking an anti-positivist position in all three works of the middle period.

У цій статті я маю на меті поставити під сумнів давню традицію англосаксонської науки про Ніцше, яка розглядає середній період творчості Ніцше як позитивістський. На відміну від більшості вчених я покажу, що в «Людському, надто людському» Ніцше не займає позитивістську позицію, визнаючи обмеженість науки і щодо пізнання реальності, і щодо наукового внеску в розкриття людського потенціалу. Зрештою, я покажу, що Ніцше був послідовним у своїй антипозитивістській позиції в усіх трьох творах середнього періоду.