К’єркеґорове поняття естетики та Александер Ґотліб Баумґартен

Abstract

У статті розглядається проблема відношення К’єркеґорової естетичної концепції до первісного проекту естетики Баумґартена. Я показую, що К’єркеґорова естетична концепція не була інспірована Баумґартеном. З одного боку, К’єркеґор не був знайомий із текстами Баумґартена й міг натрапити (якщо взагалі міг) лише на пізні інтерпретації Баумґартенової естетики як красивої науки чи філософії мистецтва; з іншого, концепція естетичної стадії людського існування не має нічого спільного з Баумґартеновою наукою про чуттєве пізнання. К'єркеґор розуміє естетичне як чуттєве в сенсі чуттєвої безпосередності, яка постає тут як основа для задоволення. Однак ідеться не про задоволення тілесних бажань, а про задоволення, пов'язане зі здатністю розуміти красу та мистецтво. Тож К'єркеґорова інтерпретація естетичного як чуттєвого не виходить з естетики Баумґартена, але, все ж, наче веде до неї. Це зумовлено тим, що Баумґартенів проект естетики не тільки надав поштовху всім процесам у філософії, які носили ім’я естетики, але й (хоч і знехтуваний) лишався для них непомітним далеким тлом. І з цієї перспективи естетична концепція К’єркеґора є цікавою як випадковий непрогнозований натяк на автентичну естетику Баумґартена вже у ХІХ ст.The paper discusses the problem of relation of Kierkegaard’s aesthetic conception to the original project of aesthetics of Baumgarten. I demonstrate that Kierkegaard’s aesthetic conception wasn’t inspired by Baumgarten. On the one hand, Kierkegaard wasn’t acquainted with Baumgarten’s texts and he could meet only later interpretations of Baumgarten’s aesthetics as a beautiful science or philosophy of art, if at all; on the other, the conception of aesthetic stage of human existence has nothing to do with epistemic context of Baumgarten’s science of sensitive knowledge. Kierkegaard understands aesthetic as sensuous in the meaning of sensuous immediacy that is here a basis of pleasure, not through the satisfaction of carnal desires, but related to the ability to understand beauty and art. So Kierkegaard’s interpretation of aesthetic as sensuous doesn’t originate from Baumgarten’s aesthetics, but, in a sense, leads to it. The reason for this is that Baumgarten’s project of aesthetics not only gave a stimulus for all later philosophical processes called “aesthetics” but also was – though neglected – their invisible distant background. In this perspective, Kierkegaard’s aesthetic conception is interesting as a random unpredictable hint at Baumgarten’s authentic aesthetics already in the 19thcentury.