Подія первинного досвіду і філософія. Метатеорія досвіду в Канта і Квайна

Abstract

Автор доводить, що Квайнова критика Кантового розрізнення аналітичних і синтетичних суджень, а також трансценденталістичного редукціонізму, не є задовільною. Крім того, автор стверджує, що теорії досвіду і пізнання Канта і Квайна (трансценталізм і голізм) мають такий рівень опису й аргументації, що засвідчує заснованість відповідних філософських систем на спільній догмі – догмі узгодженості. З огляду на некритичне прийняття Кантом і Квайном тієї ідеї, що досвід є системою, здатною до узгодження нових і старих елементів, позиції обох філософів набагато ближчі, ніж на те міг очікувати Квайн і його послідовники.

The author argues that Quine’s criticism of Kantian analytical/synthetic distinction, as well as transcendentalist reductionism, is not entirely adequate. Furthermore, the author states that Kant’s and Quine’s theories of experience and cognition (transcendentalist and holistic) are based on a common dogma, the one of consistency. Taking into account their uncritical acceptance of experience as a system that is able to adjust new and old elements to each other, both philosophers have much more in common than Quine and his followers might have expected.