Законодавство як перешкода розвитку традиційного природокористування в Україні

Abstract

Європейський вибір України, як суверенної держави, а також шлях на децентралізацію органів управління, потребує, насамперед від депутатів Верховної Ради, вдосконалення законодавства, яке б відповідало або хоча би не суперечило вимогам країн Євросоюзу. Особливо це стосується мисливства, яке є важливим інструментом управління ресурсами диких тварин, сенс якого полягає у спрямованій елімінації певної кількості особин, що перевищує ємність угідь, зниженні щільності населення хижаків і потенційних переносників збудників небезпечних захворювань до визначеного фахівцями рівня, у розведенні представників особливо цінних мисливських видів, а також у розвитку мисливської культури.

Европейский выбор Украины как суверенного государства, а также путь на децентрализацию органов управления, требует, прежде всего от депутатов Верховной Рады, совершенствования законодательства, которое бы соответствовало или хотя бы не противоречило требованиям стран Евросоюза. Особенно это касается охоты, которое является важным инструментом управления ресурсами диких животных, смысл которого заключается в направленной элиминации определенного количества особей, превышает емкость угодий, снижении плотности населения хищников и потенциальных переносчиков возбудителей опасных заболеваний к определенному специалистами уровня, в разведении представителей особо ценных охотничьих видов, а также в развитии охотничьей культуры.

The European choice of Ukraine as a sovereign state, as well as the path to decentralization of governing bodies, requires, first of all, deputies of the Verkhovna Rada, to improve legislation that would or at least not run counter to the requirements of EU countries. This is especially true for hunting, which is an important tool for managing the resources of wildlife, whose meaning is aimed at eliminating a certain number of individuals that exceeds the capacity of the lands, reducing the density of the population of predators and potential carriers of pathogens of dangerous diseases to the level determined by experts, in the cultivation of representatives of especially valuable hunting species, as well as in the development of hunting culture.