Перспективы теолого-философского диалога в постсоветском протестантизме

Abstract

В статье показано, что теология постсоветских протестантов в условиях номинальной религиозности общества закономерно находит собеседников в философской среде, где оказывается больше свободы и разнообразия. Обосновывается тезис, что именно теология в ее собирательной способности может стать осно-вой и осью для интеграции знания, академической и духовной культуры, философии и практической мудрости, церковной и общественной жизни. Согласно автору, тот очевидный факт, что в протестантской теологии собственный язык ограничен в словаре и применении, не обедняет ее, а освобождает для освоения других языков, языков человеческой культуры и философии. Теология рассматривается, прежде всего, как часть церкви, ее служение, собственная функция, но также как интеллектуальная и духовная культура, поэтому делается вывод, что если теология хочет стать чем-то большим, нежели только теологией для церкви, свидетельством миру и способом его преображения, она должна быть и философской теологией. Акцентируется проблема преодоления фундаментализма, которое становится возможным не путем движения вспять – от теолого-философского взаимодействия культур к внутренней субкультуре, а по пути вперед – через теологическое усвоение философской культуры.

У статті доводиться, що теологія пострадянських протестантів в умовах номінальної релігійності суспільства закономірно знаходить співрозмовників саме у філософській спільноті, де виявляється більше свободи на різноманіття. Обґрунтовано тезу про те, що саме теологія в її збірній функції може стати основою інтеграції знання, академічної та духовної культури, філософії та практичної мудрості, церковного та суспільного життя. Згідно з автором, той очевидний факт, що в протестантській теології власна мова обмежена у словнику та застосуванні, не збіднює її, а звільняє заради засвоєння інших мов, мов людської культури і філософії. Теологія розглядається, передусім, як частина і функція церкви, але також як інтелектуальна і духовна культура, звідки висновується, що теологія, яка хоче стати більше ніж теологією церковною, хоче стати свідченням для світу та засобом його переображення, має бути і теологією філософською. Акцентується проблема подолання фундаменталізму, яке стає можливим не на зворотному шляху від теолого-філософської взаємодії культур до внутрішньої субкультури, а на шляху вперед – через теологічне засвоєння філософської культури.

The article shows that the theology of post-Soviet Protestants in a nominally religious society naturally finds interlocutors in the philosophical sphere, where, it turns out, there is more freedom and diversity. The article proves that theology, with its aggregative capabilities, can become the foundation and axis for the integration of knowledge, aca-demic and spiritual culture, philosophy and practical wisdom, church and community life. According to the author’s approach, the obvious fact that the language of Protestant theology is limited in vocabulary and usage does not impoverish it, but liberates it for the adoption of other languages, languages of culture and philosophy. Theology is consi-dered, first and foremost, as a part and function of the Church, but also as an intellectual and spiritual culture. Therefore, the theology that wants to become more than theology for the Church, wants to become a witness to the world and a tool of its retransformation, must also be a philosophical theology. The article emphasizes the problem of overcoming fundamentalism, which can be accomplished not through moving backwards – from a theological-philosophical union of cultures to internal church subcultures, but by moving forwards – through a theological assimilation of philosophical culture.