Память Монад в системе «Предустановленной гармонии»

Abstract

Лейбниц выступает против онтологического аргумента Ансельма и Декарта, потому что не находит в нем доказательства возможности понятия Бога, а именно обоснования непротиворечивости этого понятия. Поскольку последнее, в числе прочего, предполагает согласование единичной воли каждой монады и воли Творца, то задача доказательства не может быть решена априорными аргументами, но требует также и апостериорного рассуждения, которое отправляется от достоверности внутреннего опыта сознания. В статье на основе Монадологии и Новых опытов о человеческом разумении анализируется понимание Лейбницем роли памяти в формировании непрерывности опыта сознания и устанавливается связь концепции памяти с аргументами Теодицеи.

Leibniz disputes the ontological argument of Anselm and Descartes, because he does not find in it a demonstration of the possibility of the concept of God, namely justification of the consistency of this concept. As the latter requires an agreement of a single human will and the will of the Creator, the problem of this proof cannot be solved by a priori arguments, but also requires a posteriori argument, based on the reliability of the internal experience of consciousness. This paper, basing on Monadology and New Essays Concerning Human Understanding, analyzes Leibniz’s understanding of the role of memory in constituting the experience of continuity of consciousness and the connection of the concept of memory with the arguments from Theodicy.

Ляйбніц виступає проти онтологічного аргументу Ансельма і Декарта, бо не знаходить у ньому доказу можливості поняття Бога, зокрема обґрунтування не-суперечності цього поняття. Оскільки останнє, серед іншого, передбачає узгод-ження одиничної волі кожної монади і волі Творця, то доведення не може бути здійснене апріорними аргументами, а вимагає також і апостеріорного міркуван-ня, яке виходить з достовірності внутрішнього досвіду свідомості. У статті на основі Монадології та Нових проб про людську здатність розуміти аналізується Ляйбніцева концепція ролі пам'яті у формуванні безперервності досвіду свідомо-сті і встановлюється зв'язок концепції пам'яті з аргументами Теодицеї.